Історична довідка
Боротьба Української Повстанської Армії за визволення рідної землі з-під ярма чужоземних поневолювачів та здобуття власної української держави являє собою одну з найславетніших сторінок вітчизняної історії. Виникнення УПА стало одним з наслідків проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української держави. Коли керівництво Третього Рейху вдалося до репресій проти українських національних сил, сприйнявши відновлення незалежності України як виклик, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери вступає в нову фазу національно-визвольної боротьби – фазу боротьби проти німців як окупантів.
Офіційною датою створення Української Повстанської Армії прийнято 14 жовтня 1942 року. Її створенню передувала активна антинімецька агітація в масах і поширення підпільної мережі в усіх регіонах України. Уже впродовж літа 1942 року озброєні групи націоналістів проводили незначні операції, атакуючи засоби зв’язку і шляхи сполучення, малі німецькі відділи, склади постачання та господарські підприємства. У жовтні ці групи почали зливатися у великі військові частини. На той час на Волині діяла Українська Повстанча Армія, створена політичним діячем, що представляв інтереси уряду УНР в екзилі, отаманом «Бульбою» (Тарасом Боровцем). У 1943 році реорганізовані військові з’єднання, створені Проводом ОУН-Бандери, перейняли цю назву – Українська Повстанська Армія (УПА). На чолі створеної в листопаді цього року Головної команди УПА і аж до своєї трагічної загибелі у 1950-му стояв Роман Шухевич (Тарас Чупринка).
УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах панувала військова дисципліна. Перший бій з німцями, що його провели упівські загони, датується 7 лютого 1943 р. Цього дня відбувся наступ першої сотні УПА під командуванням Григорія Перегійняка – «Довбешки-Коробки» на м. Володимирець. Невдовзі діяльність УПА набула таких масштабів, що до кінця весни 1943 р. під німецьким контролем на Волині та Поліссі залишилися тільки великі міста та головні шосейні шляхи і залізничні лінії. Натомість сільська місцевість, особливо вночі де-факто знаходилася поза контролем окупаційної адміністрації.
Волинь належала до Генеральної Воєнної Округи УПА – «Північ». Були створені також УПА – «Захід», яка охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття, та УПА – «Південь». На території Сумського і Чернігівського Полісся планувалося створити УПА – «Схід», однак тут справа не просунулась далі діяльності дрібних рейдуючих груп. Повстанська армія поділялася на загони (полки), курені (батальйони), сотні (роти), чоти (взводи), рої (відділення), проте базовою одиницею в умовах партизанської війни стала сотня. Вояки УПА мали не тільки стрілецьку зброю. Існували кулеметні чоти та гранатометні ланки. На озброєнні окремих куренів були навіть міномети і легкі гармати. Згідно з даними німецьких архівних джерел загальна чисельність української армії сягала 100 – 200 тисяч осіб (очевидно разом із загонами самооборони), радянські партизани називали іншу цифру – 80 – 90 тисяч. Лише більшовицькі органи держбезпеки у 1944 – 1956 роках убили, захопили в полон або арештували 254 тисячі учасників національно-визвольної боротьби, а ще депортували 203 тисячі членів сімей та прихильників УПА. Тож можна сміливо припустити, що з 1942 до 1960 року через структури національного визвольного руху пройшло щонайменше 400 тисяч українців.
Важливо зазначити, що попри зміни у стосунках національного визвольного руху з Німеччиною, що були наслідком змін геополітичної ситуації у Європі, керівництво УПА та ОУН завжди діяло так, щоб максимально використати обставини для відновлення української державності. У 1942 – 1944 роках, коли обставини вимагали боротьби з ІІІ Рейхом, УПА вела цю боротьбу жорстко, масштабно і безкомпромісно, зробивши максимум для партизанської армії, що не мала зовнішньої підтримки. Таким чином, цілком правомірно залічувати бійців УПА та боївкарів ОУН до когорти борців за свободу України та звільнення її як від нацистських, так і від радянських окупантів.
Історичні поняття
1. Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920—1950-х роках, який виник внаслідок втрати державності на початку 1920-х років та мав за мету продовження збройної боротьби за відновлення незалежної соборної України на українських етнічних землях. У питаннях майбутнього політичного та соціально-економічного ладу незалежної України існували розбіжності, бо рух об’єднував представників великого спектру партій — від соціалістичних до консервативних. Ідеологія руху еволюціонувала впродовж усіх років його існування.
2. Організація Українських Націоналістів (ОУН) – таємна громадсько-політична націоналістична організація, утворена на Першому конгресі українських націоналістів у Відні 28.1-3.2.1929 об’єднанням Групи Української Націоналістичної Молоді у Празі, Легії Українських Націоналістів в Подєбрадах, Союзу Української Націоналістичної Молоді у Львові і Української Військової Організації (УВО). Керівний орган – Провід Укр. Націоналістів (ПУН), що знаходився: Женева (1929-36), Рим (1936-40), Берлін (1940-45), Люксембург (1945-64), пізніше – Париж. Найвищий органом – Конгрес або Великий Збір. Терени діяльності поділялись на краї, інспекторати, області, округи, надрайони, райони, станиці, на чолі яких стояли проводи або екзекутиви. Найнижча організаційна одиниця – звено, не менше 3 чл. Мета ОУН – відновлення самостійної української держави революційними методами боротьби проти окупантів, передумова – перевиховання української людини, відродження нації. ОУН відстоювала принцип трудової приватної власності на землю, в промисловості і торгівлі, удержавлення лісів, копалин, залізниць і важливих для оборони держави видів промисловості. Першим керівником ОУН був Є.Коновалець. Після його смерті 23.5.1938 від бомби, переданої йому агентом НКВД Валюхом (П.Судоплатов), головою ПУН став А.Мельник. Молодші члени ОУН, що вийшли з тюрем після початку Другої світової війни, 10.2.1940 створили Революційний Провід ОУН на чолі з Бандерою. Другий Великий Збір ОУН в квітні 1941року виключив з ОУН Мельника і його прихильників.. Те саме зробив ПУН щодо бандерівців. Вiдтодi вживаються назви ОУН-б (також ОУН-р – революцiйна, ОУН СД – соборникiв-державникiв) i ОУН-м – частина органiзацiї, що залишилась з Мельником.
3. Велика Вітчизняна війна – термін, яким радянська історіографія та ряд істориків країн колишнього СРСР окреслюють німецько-радянський збройний конфлікт 1941 – 1945 років у рамках Другої світової війни. Сам термін, як встановив історик С.Кульчицький, вперше щодо радянсько-німецького збройного конфлікту було використано в тексті виступу глави уряду СРСР та міністра (народного комісара) зовнішніх зносин В.Молотова по радіо 23 червня 1941 року. В.Молотов сказав: «Свого часу на похід Наполеона в Росію наш народ відповів вітчизняною війною і Наполеон зазнав поразки, прийшов до свого кінця. Те ж саме буде і з Гітлером, що зазнався і оголосив новий похід проти нашої країни. Червона Армія і весь наш народ знову поведуть переможну вітчизняну війну за батьківщину, за честь, за волю». Того ж дня у головній партійній газеті «Правда» було поміщено статтю голови Товариства старих більшовиків Омеляна Ярославського під назвою «Велика Вітчизняна війна». Як бачимо, термін «вітчизняна війна» вказані більшовицькі діячі застосовували, маючи на увазі захист конкретної території – земель багатонаціонального Радянського Союзу, а не тільки українців. СРСР у свідомості авторів поняття «велика вітчизняна війна» асоціювався з Росією у межах колишньої Російської імперії, яку населяє один соціум – піддані імператора – росіяни. У Радянському Союзі – це були громадяни СРСР – радянський народ. Об’єктивно, ті з українців, хто воював у лавах Червоної армії або у підпорядкованих Українському штабові партизанського руху на чолі з генералом Т. Строкачем військових формуваннях на окупованій нацистами та їх союзниками території України, волею-неволею відстоювали Радянський Союз. Але, по-перше, навряд чи всі вони визнавали саме СРСР своєю батьківщиною, а радянський політичний лад – своєю державою, а, по-друге, поруч із ними було чимало таких українців, які свідомо відстоювали у ході німецько-радянського військового конфлікту власне Україну, відновлення незалежності знищеної більшовиками Української держави. До останніх належали, зокрема, й бійці УПА. Народ України, не претендуючи на терени проживання інших народів та не будучи юридично і фактично спадкоємцем російської державності у формі царської та радянської імперій, не може називати воєнні події 1941 – 1945 років на теренах СРСР та держав Центральної і Південної Європи Великою Вітчизняною війною. Цей термін у сучасній Україні може фігурувати суто як історичний. Говорити, отже, можна так: німецько-радянський військовий конфлікт часів Другої світової війни, який в СРСР називали Великою Вітчизняною війною.
4. Рух Опору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупаційного режиму нацистської Німеччини та її союзників. В Україні рух Опору складався з радянських підпілля та партизанського руху, українського самостійницького партизанського руху та польського руху опору.
З початку 1960-х pp. під поняттям рух опору розуміють боротьбу за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних режимів СРСР, країн Східної Європи. Учасником антикомуністичного руху Опору в Україні була Українська Повстанська Армія.
5. Українська Повстанська Армія (УПА) – військова формація, створена з метою оборони населення від терору окупантів і виборення Української Самостійної Соборної Держави. Перші відділи УПА постали восени 1942. Створення УПА офіційно реєструється датою 14.10.1942 (постанова Української Головної Визвольної Ради від 30.5.1947). Бойові дії фактично почала в лютому 1943. Назва походить від ІІ Зимового походу армії УНР під. керівництвом Ю.Тютюнника 1921 р.
Історичні джерела
Присяга вояка УПА
( з газети “Повстанець” листопад 1944 р.)
“Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:
Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.
Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.
Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.
Буду виконувати всі накази зверхників.
Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.
Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.
Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу”.
Наказ СД про страту членів ОУН (Бандери).
Місце постою, 25 листопада 1941 р.
До зовнішніх постів: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця.
Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в рейхскомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані й після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Цей лист має бути знищений командосфюрером негайно після прочитання.
Підпис. СС-оберштурманфюрер.
З Меморандуму ОУН -Бандери до уряду Райху.
15 червня 1941 р.
….Навіть якщо при вході в Україну німецькі війська спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина ввійде без наміру відновлення Української держави й використання відповідних гасел….
….Еволюція німецько-українських відносин залежить не лише від остаточного вирішення української проблеми, а й від методів, що будуть застосовані з самого початку …
Розмова з Гітлером, записана його особистим радником Кеппеном
Головний штаб фюрера, п”ятниця, 19 вересня 1941 р.
Рапорт № 32.
Обід 18.09. Запрошені: рейхсміністр доктор Ламмерс, рейхскомісар Е. Кох.
…. Розмови за столом точилися переважно навколо теми “Вільна Україна”, не висуваючи при цьому якихось нових аргументів. Фюрер і райхскомісар відкинули ідею вільної України. Слов’яни – це родина кроликів. Якщо клас господарів їх не підштовхуватиме, вони ніколи не зможуть піднятися вище рівня кролячої родини.
Акт проголошення відновлення Української держави.
30 червня 1941 р.
Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московського більшовицького поневолення боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Держава …
На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України – Києву …
Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національно-Революційна Армія, що твориться на українській землі, боротиметься далі проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу, справедливий лад у цілому світі …
Льва-город, 30 червня, 1941 р.
Ярослав Стецько. Голова Національних Зборів.
З листівки УПА “За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)”
(серпень 1943 р.)
“Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жили вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв”язку національного і соціального питання в цілому світі.
УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “нової Європи”.
В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов”язок інтереси народу.
За знищення більшовицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в Українській державі допускатиметься індивідуальне і колективне користування землею, в залежності від волі селян.
За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна – кооперативно-громадською;за участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.
За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник оримуватиме за неї окрему плату.
За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибуткових підприємствах. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім”ї. При річних підсумках господарського стану підприємств кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивідент, а в національно-державних – премію,
За вільну працю, за вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.
За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підтримування норм та інших способів експлуатації працюючих
За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.
Зі статті “Час не жде” в газеті “Самостійність” (22-29 січня 1944 р.)
“Український самостійницький рух не потребує від німецьких імперіалістів визнання його як протибільшовицької сили. Ми боронилися проти більшовиків ще тоді, коли сьогоднішні “оборонці Європи” засідали зі Сталіним при одномк столі. Сьгодні це наше становище не змінилося. Бо хто бореться за самостійну Україну, той мусить боротися проти Сталіна, так само як і проти Гітлера”.
З наказу військам УПА (27 червня 1943 р.)
“ … Нав”язуючись до військових традицій нашого славного минулого з давніх часів і з часів визвольної боротьби рр. 1918-1922 армій УНР та УГА, називати всіх вояків УПА – козаками. Козак є почесне звання борця за Українську Державу.
По своїй бойовій підготовці і вишколу козаки діляться на три групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини.”
З інструкції УПА “Самооборона” (30 червня 1943 р.)
“ … Маємо ворогів: 1. німців, 2) поляків, що є на услугах німців і більшовиків; 3. більшовицькі банди на північних наших землях.
Німці. З своїми наймитами розміщаються в більших містах – це з більшими силами, а в менших – невеликими і де-не-де на мостах, залізницях – командами: а в селах німаків цілком немає, а лише для якоїсь акції вони наїжджають.
Більшовицькі банди. Грасують по лісах на півночі наших земель, відділами кілька сотень, грабують селян, щоби мати що їсти, з німаками зустрічей уникають, рідко нищать залізницю. В бойовому відношенні слабі. З нами воюють тільки підсткпом та провокаціями.
Поляки. Без німаків і більшовиків представляють незначну силу.
З наказу УПА (21 вересня 1943 р.)
“На всіх теренах, звільнених УПА від імперіалістів, дня 15. 09. 1943р. почати 1943-1944 учбовий рік у школах, де можливо закінчити біжучий ремонт на цей термін і є педагогічні сили.
Дня 1. 09. 1943 р. почати учбовий рік у всіх інших школах звільненого терену та забезпечити педагогічними силами.
Навчання в школі є обов”язковим. Медичний огляд дітей має відбутися до початку навчання.”
З листівки УПА “Росіяни” (червень 1943 р.)
“Дві імперіалістичні війни тяжко вдарили по російському народові. Перша 1914 р. та 1921 р. підкопала ідеологію царської Росії, яка грунтувалася на імперіалістичному пануванні російського народу над іншими народами. І друга 1941 р. завдала смертельного удару комунізму, що його Ленін поклав у підвалини сучасної Росії. Обидві ідеології не витримали проби життя, бо вони були за своєю суттю імперіалістичними, вони були підставою для поневолення інших народів.
…. Боротьба росіян повинна йти під гаслом, спільним для всіх поневолених імперіалізмами народів:” Воля народам – воля людині!”, “За самостійні національні держави Європи та Азії”.
Російський народ тепер поневоленої урядом комунізму не гірше інших народів. Більшовицький імперіалізм уверг його в криваву розправу, в якій гинуть мільйони…”
З німецької пам”ятки про рух Опору на території Радянської України (3 листопада 1944 р.)
УПА (Українська Повстанська Армія) – це військова організація у теперішній час найсильнішого українського політичного руху, що називається ОУН, яка хоче створити Українську незалежну державу, в боротьбі проти окупантів на українській національній території. Головним та історичним ворогом українського народу вважається Радянський Союз або Росія і Польща.
ОУН-УПА переконана в тому, що українське питання стало міжнародною політичною проблемою, яка може бути вирішена позитивно в ході сучасної другої світової війни під час конфлікту з Радянським Союзом, розв”язаним хоча б під керівництвом Німеччини або західних держав.”
Походження і розвиток УПА
“УПА була створена в кінці 1942 р. на Волині після об”єднання різних військових груп, що були до цього належними…
… УПА прийняла основний політичний напрямок дії, який полягав у тому, щоб: а) вести безкомпромісну боротьбу у військовому плані проти Радянського Союзу і Червоної Армії; б) у політичному плані – зберегти національну субстанцію українського народу …
Чисельний склад УПА можна оцінити приблизно: а) в 80 тис. – 100 тис. бойовиків регулярної армії. б) цифри можливої загальної сили повстанської армії встановити неможливо. Українські дані коливаються між 400 тис. та 2 млн. вояків.”
З листа райхсфюрера СС Генріха Гіммлера до губернатора Галичини Отто Вехтера (березень 1943 р.)
“Дорогий камраде Вехтер!. Одержав вашого листа від 4. 03. 1943 р. Фюрер дав принципову згоду на формування-утворення СС добровольчої дивізії “галичина”. Її створення має пройти через такі етапи.
Після весняної сівби усі селяни, котрі повністю і в строк виконали норми здачі продовольства за 1941 р. та за 1942 р. і які повністю засіяли свої поля навесні 1942 та 1943 років, мають отримати право володіння своєю землею. Ледачим селянам, а також тим, хто внаслідок недбалості не виконав зобов”язань, право володіння землею надаватися не буде. Згодом ми розповсюдимо ваш заклик до молоді Галичини з кількома поправками, які я додаю.
Я вважаю це не поліційним батальйоном, а піхотною гренадерською дивізією. Як я з вами це вже погоджував, коні, речові обози або вози, а також зимовий одяг надаватимуть населення і торгівці з Галичини. Це, певна річ, буде оплачуватись за звичайними цінами….
Гайль Гітлер! Ваш Г. Гіммлер.”
З інформативного звіту “Постанова українського громадянства до формування Галицької дивізії.”
“Інтелігенція назагал всюди позитивно. Міська молодь позитивно…. Постава села нерівномірна. В околицях на північ від Львова назагал пасивна або виразно неприхильна”….
З листівки голови Українського Центрального Комітету Володимира Кубійовича до українських громадян (1 серпня 1943 р.)
“Український народ завжди визначався живим почуттям справедливості та правопорядку і тому ніколи не мав і не хоче мати нічого спільного зі звироднілими більшовицькими методами мордерств, знущань, грабунків та нищень. Якщо цього вимагає слушна потреба, український народ вміє постояти в обороні своїх прав, але гідно і по-лицарськи. Це є закон нашої національної честі, освячений кров’ю княжих дружинників, козацьких лицарів і героїв наших недавніх визвольних змагань. В ім’я цього закону осуджуйте всякі анархістичні вчинки, та б такі трапилися серед нас, тоді їхніх спричинників ставте поза ряди української національної спільноти”.