Січові стрільці… Ми так багато про них чули і так мало, на жаль, знаємо. Ось уже минула 95-та річниця з днів бою легіону Українських січових стрільців на горі Маківці.
Великолюбінська загальноосвітня школа відчинила двері і наповнила патріотизмом стіни, парти, а найголовніше – серця юних українців. Замість звичного «Добрий день» учні віталися «Слава Україні», на що отримували відповідь – «Героям слава». Усі вдягнули вишиті кольоровими нитками сорочки, прикрасили класи старовинними вишитими рушниками. Здавалося, навіть повітря було вишите благородним сріблом.
Учні 5-7 класів підготували виступ, який показали на тематичній лінійці. Перші сумні звуки пісні, нестримний жаль у голосах… Кожен з присутніх переживав 29 квітня, 30 квітня, 1 травня, 2 травня 1915 року. Перед очима поставали сильні, ще зовсім юні українці. Хоробро кидалися вони на ворога, не боячись гострих ножів і гармат. Вони служили Україні, вони високо піднімали синьо-жовтий стяг, вони захищали матір, батька, Україну! «Боротьба була важка і вимагала жертв. Два дні стрільці наполегливо відстоювали…», – продовжувала свою розповідь учениця. Ми ж знову линули туди, до Маківки, де замучені, але із піснями на устах мужньо билися українці. На очах бриніли сльози… Вся гіркота вливалася в ту сльозину, вся біль, смуток, але попри те рішучість і впевненість в тому, що стрільці полягли не дарма. Ми повторимо ще раз і Маківку, і Крути і доведемо, що ми – козацького роду!
Після виступу учні пішли до могили січових стрільців. Висока і горда вона здіймалася вгору. Справжні патріоти, хоча безіменні лежали під нею. Молитва, дзвінка і щира піднімалася до неба. Поклали квіти… Серце наповнювалось жалем, але разом із тим гордістю. Гордістю за тих, хто поліг у бою, за тих, хто не прагнув визнання! Вони назавжди залишаться у наших серцях, хоча всіх прізвищ і імен ми не знаємо. Ми просто кажемо на них «січові стрільці», і це вже звучить гордо.
Уч. 10-А кл. Кишеня Іванна