Звучить запис приспіву пісні Олександра Білаша ‘Два кольори” у виконанні Дмитра Гнатюка.
Учитель. Сьогодні ми будемо “вишивати” на цьому білому рушникові життя і долю нашого великого поета Тараса Григоровича Шевченка. Рушник поки що чистий, бо не з’явився ще на світ Божий той, кому судилося стати пророком України.
Проектується малюнок хати Шевченка.
Учень.
9 березня 1814 року
В похилій хаті, край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка — мати, вбита горем.
Виходять малий Тарас і його мати.
Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться робить,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово — і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди — з краю в край
Лютує панство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій. сльозами змитій,
О любі діточки малі,
Одны залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене.
Мої ви квіти нещасливі.
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Тарас дивиться на хату
Тарас.
У тій хатині, у раю.
Я бачив пекло… Там неволя
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Дивиться на матір і обнімає її.
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мое мишенята.
Тарас і мати, плачучи, виходять.
Учні розповідають відомі їм епізоди з життя малого Тараса — його поневіряння після смерті батьків (відомості із творів ” В б у р’ я н а х” С. Васильченка, “Н e в і л ь н и к” Д. Бедзика, “Т а расові шляхи” О. Іваненко).
Учитель. Яким же кольором ми вишиємо перші стібки на рушнику дитинства Шевченка?
Учениця прикріплює на рушник першу паперову смужку з чорним візерунком, що символізує сирітство хлопчика.
Учитель. А були в дитинстві Тараса радісні, світлі дні?
Учні згадують любов сестри Катерини до малого хлопчика, його подорож до стовпів, що підпирають небо, захоплюючі розповіді діда Івана Андрійовича про Коліївщину і золотий червонець, який дав гайдамаці Андрію Омеляновичу Шевченку (прадіду Тараса) сам Максим Залізняк. Згадують учні й щиру, вірну дружбу Тарасика та Оксани
Коваленко.
Виходять малі Тарас і Оксана.
Тарас.
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
Оксана.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Тарас.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Обоє виходять.
Учень читає напам’ять “Мені тринадцятий минало”.
Учитель. Радісними, світлими були в дитинстві Тараса й ті дні, коли він служив в управителя Яна Димовського, який допомагав йому пізнати світ, не забороняв малювати і навіть познайомив з художником-аматором Степаном Превлоцьким. Шевченко завжди з вдячністю згадував свого добродійника.
“Вишиваємо” на рушнику’ кілька червоних візерунків
Учні згадуюгь подальші події в житті юного Шевченка — переїзд панської сім’ї 1829 року у Вільно, а в 1831 у Петербург. Розлука з рідним краєм тривала довгих чотирнадцять літ.
На рушнику їх “вишиваємо” чорними візерунками.
Учитель. Як жилося Тарасові в Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час?
Це були радісні, найщасливіші роки. Учні розповідають про зустріч Шевченка в 1836 році в Літньому саду з Сошенком, знайомство з Гребінкою, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем, Венеціановим, викуп 1838 року з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, опіка самого Брюллова, поява в 1840 р. “Кобзаря”, інтенсивне культурне життя та інші події (про це йдеться у творах Л. Смілянсько-го “Поетова молодіст ь”, В. Суходольського “Тарасова юніст ь”).
“Вишивка ” на рушнику доповнюється червоними візерунками.
Учитель. Але, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають “на папері сумними рядами”.
Звучить пісня “Думи мої, думи мої…”
Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі?
Учень читає “І виріс я на чужині”.
Кладеться чорний візерунок на рушник.
Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року… Що приніс цей рік Шевченкові?
Звучить розповідь про те, як, закінчивши Академію мистецтв, Тарас повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській Тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів (наводяться епізоди з книжки В. Дарди “Переяславські дзвон и”). У цей незвичайно плідний для творчості, просто-таки вибуховий рік з’являються безсмертні твори Шевченка “Єретик”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Невольник”, “Великий льох”, “Наймичка”, “Холодний Яр”, “Три літа”.
Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрі-чався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу.
Виходять селяни з косами, граблями. Серед них і Шевченко.
Д і д.
Тяжка наша доля у кріпацькому ярмі, Тарасе!
Селянин.
Пани-кати… Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають,
Бо нічим обуть княжат недорослих!
Дівчина.
…а он розпинають
дову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
Жінка.
…а онде під тином
Опухла дитина, голоднее мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
Д і д.
Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?
Дівчина.
Чи довго ще на сім світі катам панувати?
Шевченко (задумливо)
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкують незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших
Селянин.
Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.
Шевченко. А що мені буде?
Селянин. У москалі оддадуть
Шевченко. Нехай!
Входять жандарми і зарештовують Шевченка.
Селяни бідкаються, сумно хитають головами. З’являєтьься слідчий а селяни йдуть зі сцени.
Слідчий. У вірші під назвою “Сон” зухвало описується його імператорська величність і государиня імператриця. Ви … зневажаєте її величність, у своїх крамольних віршах виливаєте всю свою жовч. Як це там… не можу пригадати … Смеркалося … огонь … огнем…
Шевченко.
Я нагадаю!
Смеркалося… огонь огнем
Кругом запалало,—
Аж злякавсь я…”Ура! Ура!
Ура!” — закричали.
Слідчий. Припинити!
Чути барабанний дріб. Під його звуки cСлідчий читає наказ.
Слідчий. Государ імператор височайше повеліваєває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький кор¬пус з правом вислуги під найсуворіший нагляд з забороною писати й малювати.
Жандарми виводять Шевченка.
На рушнику учні “вишивають ” густі чорні візерунки.
Зображення Шевченка у військовій формі на засланні.
Учитель. І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: “Караюсь, мучуся, але не каюсь…”
Він пише і малює, незважаючи на “височайшу” заборону.
Учні читають поезії “Лічу в неволі дні і ночі”, “Сонце заходить, гори чорніють’, “Ой гляну я, подивлюся…” та ін.
Після поезії “Сонце заходить…” звучить пісня “Зоре моя вечірняя”.
Учитель. Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна й не зрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. вона- в кожному рядку його поезії. співець-патріот, мученик, засланець, мріє ще повернутися на її зелені лани, вилити там своє горе:
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну…
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими,
З темними лугами
Учні читають уривки з поезій “Заповіт, “І виріс я на чужині”, “І досі сниться під горою”.
Палку поетову любов до України позначаємо на рушнику багатьма червоними візерунками.
Учитель: Але не судилося Шевченкові не вільним, а й дожити до жаданої реформи 1861 року. За десять днів до смерті він написав останні рядки:
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
ірші нікчемні віршувать
То заходьте риштувать
Вози в далеку дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать…
Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1861 р. відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.
Кладеться траурний візерунок на рушнику.
Трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко заповідав:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого.
На Вкраїні милій…
І друзі виконали заповіт поета.
Один з учнів розповідає і показує на карті шлях перевезення праху поета в Україну в травні 1861 року.
Зображення — могила Шевченка в Каневі.
Учениця читає вірш Сосюри “На могилі Шевченка “.
Учитель. Закінчилося життя нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях живі й ненароджені земляки поета в Україні й не в Україні…
Чорні кольори на рушнику долі Шевченка переходять у червоні кольори всенародної любові та вдячності.
Завершує урок пісня О. Осадчого “Шлях до Тараса” у виконанні В. Зінкевича.