Міжнародний день сім’ї

У категорії- виховні години
Автор Христина Стахів

17 травня 2019 року учні 4-б класу підготували святковий концерт присвячений Міжнародному дню сім’ї. Класний керівник – Ліщинська Галина Михайлівна.

«Ой прийшли до нас три празники в гості»

У категорії- виховні години
Автор Христина Стахів

Теплого зимового вечора на родинне свято у Великолюбінській ЗОШ І-ІІІ ступенів зібралися учні 6-а класу та їхні батьки. Святкування пройшло у народних традиціях. Діти представили інсценізації Різдвяного дійства, колядування, щедрування, Меланки та святкування Старого Нового року. Господар та господиня свята пригощали усіх присутніх пампушками – солодкими символами Різдва. Правду кажуть, що справжні Різдвяні свята варто не тільки побачити, їх потрібно відчути. Вони завжди особливі та незвичайні. Це час, коли все навкруги наповнює атмосфера традицій. Збагатити наше різдвяне частування та провести свято допомогли господині з родин учнів.

 

Класний керівник 6-а класу Майя Іванів

Свято «Подорож у країну Здоров’я»

У категорії- виховні години
Автор Галина

Міцне здоров’я – це найцінніший скарб. Наше здоров’я залежить від того, як ми дбаємо про нього щодня. Міцним здоров’я – це передусім, свіже повітря, фізкультура, спорт, особиста гігієна, правильне харчування.

У народі кажуть: «Немає щастя без здоров’я» Щоб краще зрозуміти, як правильно дбати про своє здоров’я , учні 3-го класу відправилися у подорож до країни Здоров’я.

Перша зупинка – станція Бруднуль. Жителі тут не слідкують за чистотою.

Далі діти помандрували у гості до Мийдодіра, який загадав їм цікаві загадки.

На на станції «Вітамінній» дітей зустріли вітамінні продукти – овочі та фрукти. Діти багато цікавого дізналися про те, які цінні вітаміни є в овочах і фруктах і як важливо вживати їх у їжу.

Цікавою була зустріч з лікарем Айболит. Він дав дітям поради, як правильно чистити зуби, як важливо робити зарядку, дотримуватися режиму дня, правильно харчуватися.

На святі звучали веселі пісні про здоров’я, ранкову зарядку.

 

П’ятикласники та їх адаптація до процесу навчання (батьківські збори)

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета:

 1. Познайомитися з батьками учнів та послухати короткі характеристики, які вони дадуть своїм дітям.

2. Пояснити батькам роль сім’ї та її значення в адаптації школяра у зв’язку з новими якостями навчанні та віковими особливостями дітей.

3. Дати рекомендації батькам щодо рішення можливих проблем, пов’язаних з успішністю та моральним станом дітей.

Коментар: на збори запрошуються шкільний лікар, бібліотекар, заступник директора з виховної роботи. Готуючись до зборів, класний керівник має заготовити бланки анкети для батьків.

                                                                     ХІД ЗБОРІВ
Бесіда.
                                    ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ УЧНІВ 5 КЛАСУ
У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою – початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку.
Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.
Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.
Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

                                                 ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?
1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.
2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, слов
ників.
3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це – природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

                                Як забезпечити гармонійне навчання дитини?
У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню «гармонії між домашнім та шкільним життям дитини» :
1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, редагогів.
2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.
3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень.
Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.
4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.
5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми – купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися – купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.
6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

                                            ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.
Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:
1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.
2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.
3) Нерозвинута воля – небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

                                                        ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два
подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.
2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.
3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм
та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.
4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Виступи батьків з короткими характеристиками своїх дітей.

Доповідь шкільного лікаря на тему «Фізіологічні особливості, пов’язані з віковими змінами дітей».

Ознайомлення батьків із результатами проведеного медогляду та надання рекомендацій із врахуванням отриманих даних.

Доповідь заступника директора з виховної роботи (педагога-організатора). Ознайомлення зі змістом та напрямками роботи шкільних гуртків та з умовами прийому дітей до них.

Доповідь шкільного бібліотекаря. Стисла розповідь про бібліотечний фонд та можливості шкільної бібліотеки.

                                              Педагогічний практикум для батьків.
1. Батькам пропонується дати відповіді на запитання анкети (підготовлені бланки роздає класний керівник).
                                                                       АНКЕТА
Виберіть варіант відповіді (обведіть потрібну літеру).
1) Ваш вік:
а) До ЗО років;
б) від ЗО до 40 років;
в) понад 40 років.

2) Скільки дітей у вашій сім’ї?
а) Одна дитина;
б) двоє;
в) троє і більше.

3) Ваша освіта:
а) вища;
б) середня;
в) середня спеціальна.

4) Чи є у вас бажання взяти участь у житті школи?
а) Є;
б) немає.

5) Чим захоплюється ваша дитина?

6) Чим ви (ваша сім’я) можете допомогти класному колективу?
а) Вести гурток;
б) взяти участь у культурних заходах;
в) свій варіант.

7) Що б ви хотіли змінити в житті школи?
а) у навчальному процесі;
б) у виховній роботі;
в) інше.
                                                                 Аналіз анкет батьків.

                                                                    Підсумки зборів
Коли ми говоримо про поєднання доброзичливості та вимогливості вчителя, то слід підкреслити, що воно неможливе без знання того психологічного клімату, в якому живе дитина. Причини багатьох особливостей характеру й поведінки школярів криються у властивостях родини: в її складі, традиціях, стилі взаємин, ділових і моральних якостях батьків. Тут треба врахувати все: індивідуальні особливості дитини, стан здоров’я, своєрідність темпераменту й нервової системи, інтереси й нахили. Ось чому в школах має приділятися найсерйозніша увага вивченню родини.
Знання родини допомагає зігріти належні нам за штатом тактовність і ввічливість сердечною людською участю.
А ще надає можливості збільшувати батьківський актив. Ми «відкриваємо» прекрасних людей, яких залучаємо до участі в навчально-виховній роботі школи. ,
Тут і виступи перед учнями батьків – людей різноманітних цікавих професій; організація спортивної, туристської та екскурсійної роботи; допомога в обладнанні та оформленні школи і навчальних кабінетів; створення гуртків та клубів за інтересами; організація дитячого харчування; додержання в школі чистоти і порядку; розвиток художньої самодіяльності; спільна суспільно-корисна праця, обстеження родинно-побутових умов учнів і надання матеріальної допомоги; індивідуальне шефство над «важкими» дітьми та їх родинами; господарська підготовка школи до нового навчального року та багато інших форм співробітництва.
Активна батьківська допомога школі – обов’язкова умова підвищення ефективності навчальної і виховної роботи педагогічного колективу, важлива ланка у здійсненні належної освіти підростаючого покоління.

Вулиця та спілкування наших дітей (батьківські збори)

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета:
1. Розширити уявлення батьків про особливості спілкування дітей за межами школи та дому та необхідну позицію батьків із цього приводу.
2. Попередити про небезпечні ситуації, які можуть виникнути з дітьми на вулиці в разі недостатності контролю з боку дорослих.
3. Проаналізувати знання батьків про місця перебування дитини у вільний час, товариство своєї дитини та їх ставлення до таких стосунків.

Коментар: напередодні зборів дітям пропонується письмово відповісти на запитання анкети.
1. Чи багато друзів ти маєш? Назви їх.
2. Чому ти дружиш саме з цими дітьми? Що тобі в них подобається?
3. З ким із друзів ти найчастіше проводиш вільний час?
4. Чим ви займаєтеся у вільний час?
5. Де ви з друзями зазвичай спілкуєтесь?
6. Назви деякі теми, які тебе хвилюють і які ти обговорюєш з друзями.
7. Які спільні захоплення у тебе й у твоїх друзів?

Для батьків готуються бланки з аналогічними запитаннями для їх розповіді про свою дитину та подальшого порівняння відповідей.
                                                 ХІД ЗБОРІВ
Бесіда.
                                      ДРУЖБА НАШИХ ДІТЕЙ
Батьки й діти… Це вічний світ, у якому завжди було і буде багато важкого і непізнаного.
Чи завжди ми приділяємо своїй дитині належну увагу, чи дійсно живемо її проблемами, турботами, радощами й печалями? Мабуть, нечасто батьки ставлять собі це запитання…
А тим часом наші діти ростуть, набувають нових знань, які, на жаль, не завжди хороші; знаходять нові захоплення та заводять нових товаришів…
Яка ж вона, дитяча дружба?
Нерідко запитання «Хто друзі вашої дитини?» ставить батвків у глухий кут.  Мабуть, тим більше не всі зможуть розказати про мотиви їх дружби.
Дружба дітей – справа делікатна.  Звичайно, не варто заохочувати випадкові знайомства. Але й не можна грубо, нетактовно, під загрозою забороняти дружбу. Чи не стануть ті, від котрих ви оберігаєте дочку чи сина, від цього ще дорожчими? Діти-підлітки не можуть обійтися без друзів. Тут дуже важливо тонко та тактовно з’ясувати: наскільки сильним може бути вплив друзів; чи не втрачає у спілкуванні з ними ваша дитина своє власне «я». Можна, наприклад, запросити нових знайомих на який-небудь сімейний захід, на якому ви, з одного боку, не заперечите нову дружбу, а з іншого – самі ближче познайомитесь. А якщо виявиться, що друзі й справді «нікудишні», то тут справа не лише в тому, що дитину «утягли» чи на неї «погано вплинули». Можливо, в неї є схильність саме до таких товаришів. Значить, ви щось прогледіли, не зуміли своєчасно виробити в неї моральний імунітет проти невихованості.
Ставлячи вимоги синові чи дочці, батько й мати одночасно мають те ж саме вимагати від себе. Помилку може допустити і дитина, і дорослий. Але страшна не та помилка, яка трапилася, а та помилка, яку не виправили. І в цьому відношенні ми повинні також подавати приклад.
                                            ДІТИ Й ВУЛИЦЯ
Вулиця… Приходить час, і це просте, звичайне слово, наповнюється для всіх, хто живе в домі, якимось новим смислом. Найчастіше це відбувається, коли, підростаючи, діти вступають у пору отроцтва.
«Мамо, а тепер я піду на вулицю, погуляю», – говорить син чи дочка, пов’язуючи це своє право із законною винагородою за добросовісно виконані уроки, домашнє доручення.
«І що вони там знаходять, на тій «вулиці»? – ревниво ставлять собі питання старші. – Немов магнітом їх туди тягне».
Іще вчора дитина мріяла про відпочинок разом із батьками, гурток у школі… А тепер надається перевага вулиці. І у батьківському серці зріє тривога: часто, дуже часто саме з «вулиці», як здається нам, проникають у дім небажані риси в поведінці наших підростаючих дітей, з вулицею асоціюється повсякчас таке визначення, як «важкі діти».
Але якщо ми згадаємо себе у віці сина чи дочки, навряд чи хто заперечить, що нам і самим у цьому віці раптово починав здаватися чомусь тісним затишний домашній світ і нас манив до себе цей таємничий світ вулиці.
Але не лише в самій, як такій, вулиці є справа. Для підлітка це і спосіб розширити сферу свого спілкування і, якщо хочете, «світ побачити та й себе показати».

                                           ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
Коли ми. чуємо слово «підліток», у нас виникає, напевне, якийсь невизначений образ, сповнений протиріч. Якщо раніше дитина, молодший школяр шукав у всьому підтримки батьків, почував при цьому себе впевненіше, сміливіше, то зараз підліток насторожено зустрічає не тільки зауваження, але і поради. Звичайно ми вважаємо, що людина, яка росте, живе майбутнім, спрямована в майбутнє. Це справедливо. Але при цьому ми часто забуваємо, що вона живе уже сьогодні. І це «сьогодні» для неї не менш важливе, ніж «завтра».
У цьому віці відбувається ломка того, що було звичним, таким, що вже склалося. Такий перелом торкається майже всіх сторін життя та діяльності підлітка. Особливо помітні рухи до більш активних, ніж будь-коли, пошуків можливостей для самоствердження.
Стрімко зростає бажання підлітка утвердити власне право на самостійність. А разом з тим і ростуть сумніви батьків щодо своєчасності цієї самостійності. Ви не довіряєте вашим дітям, тримаєте їх «в лабетах». Ви огороджуєте їх від життя частоколом заборон, ви вимагаєте беззаперечної покори. Але чим більш жорстко ви вчините з сином чи дочкою, схиляючи їх до підлеглості, тим гостріше з їх боку реакція протесту те непокори. І деякі підлітки шукають шляхи до самоствердження у сім’ї, а знаходять їх переважно саме на тій же «нещасній» вулиці.
Так що ж вулиця … друг, а чи ворог? Одна мати, турбуючись за сина, з болем винить вулицю: «…Коля був хорошим хлопчиком, | слухняним, ласкавим. Бувало, інші батьки починають кликати: «Костю, Сергійко, йдіть додому!» А ті й вухом не ведуть. Мій – не так, з одного слова все покидав та негайно виконував мої накази. Більше всього був удома. Навчався добре… А зараз не розумію, що із ним трапилося. Спочатку помітила я, що він негарні слова з вулиці приносить, потім ігнорувати мої зауваження став, а ще через рік я сина просто не змогла впізнати. Куди все хороше поділося? Вулиця його згубила. Як потрапив у її обійми, так і злочинцем може стати…»
                                                     Дискусія.
Запитання до батьків:
1.Чим, на вашу думку, зумовлена зміна у поведінці хлопчика?
2.Чи вважаєте ви, що в цьому є вина і мами?
3.Чи згодні ви з ствердженням матері Колі «вулиця згубила» сина?
4.Чи були вже з вашими дітьми подібні проблеми? Яке їх рішення ви вважаєте оптимальним?
(Напевне, мати не хоче зрозуміти, що у Колі це не що інше, як бажання дати відсіч, довести, що він уже не маленький і також на щось здатен. Це його відповідь на відмову у визнанні права підлітка на дорослість.)

                                             ВУЛИЦЯ: «ЗА» І «ПРОТИ»
Але чи можливе дитинство без вулиці? Ні! Діти, а тим більше підлітки, не можуть вільний час проводити у чотирьох стінах, замкнено. Вони прагнуть спілкування. Причому не лише в колі чи у пазакласному закладі, але й на вулиці у найширшому смислі цього слова. Вулиця небезпечна, коли її вплив стає єдиним, головним, коли він не коригується нічим іншим. Вулиця – полігон випробування дітей на стійкість життя. І вони витримають це випробування, якщо вдома на них чекають батьки-друзі, а у школі вони зустрічаються з учителями-друзями.
Підлітка вабить вулиця, де порівняно більше подразників, цікавіше, ніж удома, де його все ще вважають за дитину. Потяг дітей до неї необхідний та природний. Підлітки – це завтрашнє юнацтво. А у юності людину більше за все турбує запитання: «Яка я?» Відповісти на нього можна лише тоді, коли відчуєш, побачиш, зрозумієш, як до тебе ставляться товариші; вони ж багато у чому визначають, які життєві Позиції обирає підліток.
Так, вулиця ще нерідко дає підліткові не лише позитивне: велика кількість правопорушень та злочинів неповнолітніх коїться у середовищі вільного спілкування, особливо у вечірній час на вулиці. Все це дає достатньо підстав винести вулиці вирок обвинувачення та приговорити її до строгої ізоляції від наших дітей. Але чи єдиний це шлях? Чи варто поспішати з виконанням «при-говору» та тримати під арештом власних дітей?

                                  ДОРОСЛІ Й ДІТИ – ЧИ МОЖЛИВЕ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ?
Вулиця може стати і добрим вихователем, якщо їй у цьому допоможемо ми, дорослі. У багатьох батьків – страх перед вулицею. Вони готові обвинуватити її у будь-якому зриві своєї дитини. Але якщо навіть так трапляється, чи не криється першопричина у бідності тих стосунків, які пов’язували батьків та дітей у родині, і вулиця легко взяла верх?
Чому в родині чудових трудівників часом виростає ледача людина, яка не хоче ні навчатися, як належить, ні працювати? Чому потрапляє у компанію хуліганів підліток з родини, де батьки – прекрасні люди, яких всі поважають. Чому цих дітей заразив приклад поганих друзів, а не гарний приклад батьків?
Це відбувається тому, що під одним дахом старші та молодші існували духовно відокремленими один від одного. У дорослих свої справи, турботи, інтереси, радощі та печалі, у дітей – свої. За такого характеру спілкування діти не знають власних батьків такими, якими їх бачать колеги по роботі, друзі, знайомі. Те, що має бути прикладом у старших, залишається поза полем зору підлітків. Зате саме перед ними частіше, ніж перед будь-ким, виглядають запальними, незадоволеними тією чи іншою невдачею. Підлітку, що особливо жадібно тягнеться до всього радісного, важко співчувати незрозумілим йому тривогам дорослих. Він не є співучасником життя батьків, родини. Він у сімейному житті залишається наче сторонньою особою, не відчуваючи близькості своїх батьків. Так само інтереси підлітка у такій родині сприймаються досить однобічно.

                                               ОСОБЛИВОСТІ ДРУЖБИ ПІДЛІТКІВ
Дружба – одне із найглибших почуттів серед багатьох людських переживань. І не можна забувати, що якщо маленькій дитині можна сказати: «Дружи з Катрусею, не дружи з Оленкою», то підліток навряд чи безсуперечно прийме подібну пораду. Він хоче сам знайти собі друга, перевірити дружбу. І вулиця, тобто місце, де підліток бачить себе вільним від зайвої вказівної опіки, часто стає для нього місцем перевірки своїх якостей, у тому числі вміння показати себе у дружбі.
Підлітка гостро хвилює його положення серед ровесників. Незадоволена потреба до самоствердження нерідко штовхає його до досягнення мети за будь-яку ціну. Ось тут вулиця може бути дійсно небезпечною, якщо ми не дізнаємось, що син знайшов тут таких друзів, у середовищі яких хуліганський вчинок буде кваліфікуватися як спритність рук чи доведення кмітливості.
Відома приказка недарма говорить: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». На жаль, ми не завжди її згадуємо. Окремим батькам не спадає на думку поцікавитися – чи задоволена їх дитина своїми стосунками з товаришами по класу, школі, чому вона часом надає перевагу «вуличним знайомствам» – компанії невідомих людей.

                                          Педагогічний практикум для батьків.
                                                   АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ
Батькам пропонується дати відповіді на запитання про свою дитину:
1)Чи багато друзів має ваша дитина?
2)Назвіть її найближчих друзів.
3)Як ви думаєте, чому ваша дитина товаришує саме з цими дітьми? Що їй у них подобається?
4)3 ким із друзів вона найчастіше проводить вільний час?
5)Ви знаєте, чим вони займаються у вільний час?
6)Де ваша дитина зазвичай спілкується зі своїми товаришами?
7)Назвіть деякі теми, які напевно хвилюють дітей-підлітків і які ваша дитина обговорює з вами чи зі своїми друзями.
8)Які спільні захоплення має ваша дитина та її друзі?

Потім класний керівник знайомить батьків з аналогічними відповідями на запитання їхніх дітей. Результати анкетування порівнюють та обговорюють.
                                              Виступи батьків, висновки.
Батькам пропонується обговорити ситуацію.
Ситуація для обговорення.
«Ніщо мене так не обурює, як панічне й огидне волання: «Вуличні хлопці!».
- Ви розумієте, все було добре, а потім Серьожа заприятелював з різними хлопцями в нашому дворі…
- Ці «різні хлопці» розбещують Серьожу. Серьожа тиняється невідомо де. Серьожа з шафи взяв відріз на брюки і продав. Серьожа прийшов на світанку, і від нього тхнуло горілкою. Серьожа образив матір.

Тільки зовсім безнадійний простак може повірити, що все це зробили «різні хлопці», «вуличні хлопці». Серьожа – зовсім не нова марка. Це звичайний, досить набридлий стандарт, і виробляється він аж ніяк не «вуличними хлопцями» і не «хлопцями з нашого двору», а лінивими й безсовісними батьками, виробляється зовсім не блискавично, а наполегливо і терпляче, починаючи з того часу, коли Серьожі було півтора року. Виробляється за допомогою дуже багатьох наиогидніпіих пристосувань: без турботливих лінощів, привільного фантазування та самодурства, а найголовніше – за допомогою непростимої безвідповідальності й мізерного стану почуття обов’язку…»
(За А. С. Макаренком.)

                                                 Запитання до батьків:
- Яка вина батьків у тому, що Серьожа росте аморальною людиною?

- Чи існують шляхи виправлення хлопця?

- Чи є, з вашої точки зору, все ж вина «вулиці» у ганебній поведінці підлітка? 

- Що б ви порадили батькам хлопця?

                                                       Підсумки зборів.
На завершення сьогоднішньої розмови пригадаймо слова Макаренка: «…Ви повинні знати, чим живе, що любить, чого не любить, що хоче і чого не хоче ваша дитина. Ви повинні знати, з ким вона дружить, з ким грається, і у що грається, що читає, як сприймає прочитане…
Це все ви маєте знати завжди, з перших років вашої дитини. Ви не повинні раптово дізнаватися про різні неприємності та конфлікти, ви повинні їх відчувати і попереджати».

Доповідь: “ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНЦІВ З ПОГЛЯДУ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МОРАЛІ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ”

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета. Домагатися взаєморозуміння батьків і педагогів у поглядах на кінцеву мету виховного процесу – формування досконалої особистості, яка б виражала суть наших прагнень і максимально відповідала ідеалу сучасного українця.
І. Зміст виступу класного керівника.
Шановні батьки! Тема сьогоднішніх зборів дуже важлива, йдеться-бо про найважливішу мету в житті кожного з нас. Бо скільки б завдань перед нами не стояло, якої б ваги ми їм не надавали, важливішої мети, ніж правильно виховати свою дитину, немає. Адже це означає втілити в життя свою мрію. Тим часом ми щоденно далеко більше уваги приділяємо проблемам господарським, виробничим, економічним, вони настільки поглинають нас, що до дітей іноді й “руки не доходять”. Звичайно, у кращому випадку батьки приділяють дітям максимум уваги, дбаючи, щоб вони були передусім здорові, ситі, вдягнуті, задоволені, але не завжди аналізують наслідки своїх взаємин з дітьми, ще рідше заглядають далі завтрашнього дня: а яка людина виросте з мого сина чи доні? А що треба для того, щоб дитина стала такою, як ми хочемо?
Тож поговоримо сьогодні про те, якими ж ми хочемо їх бачити в майбутньому. Чи однакові у нас з вами плани, ідеали? А це так важливо: адже виховання дітей – наша спільна справа. Оскільки ми-українці, то наш ідеал досконалої особистості має відповідати виховному ідеалу українців, сформованому на основі народних традицій, християнської моралі і загальнолюдських духовних цінностей.
Український народ має давні традиції сімейного виховання, які сягають у глибину праслов’янського світу. У Київській Русі княжої доби вже існували міцні традиції. Головними вихователями були батько і мати. Вони несли відповідність за трудову підготовку дітей, за їх моральність. Сімейне виховання орієнтувалося на громадську думку (“А що люди скажуть?”). Кожна епоха вносила свої особливості у виховний ідеал. Так у часи національно-визвольних змагань і Запорізької Січі сформувався ідеал козака – лицаря честі й мужнього захисника Батьківщини. Він був уособленням народного розуміння чоловічої вроди, фізичної вправності, високих моральних якостей: поваги до старших, співчуття до поневолених, почуття справедливості, товариськості, душевної щедрості, тонкого гумору. Цей ідеал надовго став загальнонаціональним, зберігся він і донині. Не було вищої оцінки для юнака ніж “оце козак”. У Х-ХІХ ст. поряд з ідеалом козака постає гайдамака, опришок, пов’язані з ватажками визвольних рухів – Устимом Кармелюком і Олексою Довбушем.
У XX ст. в українській народній педагогіці сформувався ще один ідеал борця за незалежність народу – січовий стрілець з його жертовністю, покладеною на вівтар нашої державності.
Але поряд з цими ідеалами, які витворювались у певні історичні періоди, в нашій національній етнопедагогіці є один сталий ідеал – господар. Він завжди відображав інтереси всього українського народу. Господар – це порядок і лад у всьому, достаток, гідне життя людини, слідування народним традиціям, спостережливість і кмітливість, стабільність і впевненість у завтрашньому дні, забезпечена старість і щаслива доля дітей.
Господиня – це затишок і охайність у хаті і на подвір’ї, де все прибрано і прикрашено, всіх нагодовано і доглянуто; це порада і розрада для всіх домашніх, гостинність і щедрість, а водночас – ощадливість і точний розрахунок. У господині ніщо не пропаде марно, вона вміє з нічого зробити щось, як кажуть у народі.
Господарський син – це біла сорочка, чемність і ввічливість з усіма, повага до старших, до їх звичаїв, готовність захистити меншого; це росяні ранки у полі або на пасовищі, прагнення до знань, розуміння їх потреби в житті.
Господарська дочка – це вишиванки й витинанки, скрині з тканням і шиттям, квітник під вікнами. Господарська донька не ходить, а “звивається”; у неї в руках усе “так і горить”; вона чемна і привітна, дбає про свою дівочу честь.
Власне основна програма сімейного виховання й полягала в підготовці майбутнього господаря і господині.
Лагідність і ліризм нашого народу зумовили гуманістичний стиль української етнопедагогіки. Дитина – дар Божий, її слід доглядати й оберігати, дбати про її тендітну душу, не допускати наруги над нею. Але народна педагогіка рекомендує лагідні засоби впливу поєднувати з розумною вимогливістю (“Хто дітям потаче, той потім плаче”, “Люби як душу, тряси як грушу”).
Вдумливо вдивляється народ у душу дитини, вивчає її психологію, розмірковує про заохочування чи кару.
Змінюються часи та ідеали. Міняються в дечому, але не в основі. Скажімо, яка із вищеназваних рис ідеального українського господаря застаріла чи не потрібна сучасному та й майбутньому господарю, главі сім’ї, батькові, чим би він не займався поза домом, яку б посаду не займав? Інше питання, що багато наших батьків дуже далекі від того ідеалу, що свідчить, на жаль, про деградацію. А коли подивимось на сучасних молодиків із їх дуже вузьким колом захоплень, відсутністю ідеалів, мавпуванням чужого, вульгарною мовою, неповагою до старших, паразитичним способом життя (матері за кордоном заробляють, а синки по барах пропивають)! Ох, які далекі вони від отого господарського сина! І важко уявити, що вони стануть висококваліфікованими спеціалістами, високоморальними батьками, господарями, людьми, корисними суспільству, які здатні розбудовувати й оборонити свою державу. Але, як кажуть, у сім’ї не без виродка. Так було й колись. Та коли тих “виродків” бачиш так багато, закрадається думка про “виродження”, і тоді дуже сумною бачиться перспектива.
Видатний вітчизняний педагог Григорій Ващенко, аналізуючи причини невдач нашого народу в неодноразових намаганнях мати свою державу, задумується над психічними особливостями українців.
Справді “мало на землі народів, що мали б таку тяжку долю, як українці. Протягом віків своїми грудьми захищали європейську культуру від навал диких кочівників зі Сходу” – і віками не мали власної держави. “По-лицарськи боролись за волю, – а проте сотні років перебували на становищі колоніального народу… Де причина цих невдач?”-роздумує автор книги “Виховний ідеал”. На думку Ващенка, на колоніальному становищі звичайно перебувають народи, що з певних причин мають нижчий розвиток розумової культури. Але ж про українців цього сказати не можна. Далі автор наводить переконливі приклади, що засвідчують високий інтелект, високу розумову культуру українців. Отже, не в інтелекті треба шукати причин тяжкої долі нашої Батьківщини. Учений-педагог бачить ці причини в тому, “що ми не хотіли або не могли використати для блага Батьківщини своїх багатих природних здібностей, причиною нашої недолі є хиби волі”.
Посилаючись на твори Гоголя, Ващенко називає такі негативні риси української вдачі як апатія, пасивність, інертність, лінькуватість, а також доводить, що ці хиби не природні, а частково набуті внаслідок історичних обставин. Адже минуле свідчить, що наш народ не завжди був позбавлений сили волі, характеру, що йому властивий високий аристократизм духу, проявів якого можна наводити безліч. Але аристократизм логічно веде до індивідуалізму. Для українця найцінніше – воля, незалежність в житті особистому, родинному, господарському. Для нього власна вбога хата краща за чужий палац. Індивідуалізм не заважає спільній праці. Про це свідчать “толоки” – спільна хліборобська робота, чумацькі валки, кооперативи всіх типів. Але така співпраця мусить бути добровільною.
У несприятливих умовах політичного і суспільного життя, на думку вченого, “індивідуалізм українця перетворюється в егоїзм, що характеризується замиканням у колі вузьких особистих інтересів, нехтуванням інтересами суспільними. Цей егоїзм набуває різних форм, наприклад, ренегатство, кар’єризм, байдужість до всього, що виходить за рамки власних інтересів. Характерною формою українського егоїзму є амбіціонерство. Скільки горезвісних прикладів можна навести, коли заради власних амбіцій нехтувалися інтереси Батьківщини!
Яким же має бути українець з погляду традиційної народної педагогіки та християнської моралі, що стали основою сучасної концепції національного виховання?
Це має бути гармонійна особистість, головною рисою якої є, найперше, – безмежна відданість Богові і Батьківщині. Іншими важливими властивостями є:
- високий рівень розвитку інтелекту, фахова підготовка;
- усвідомлення обов’язку служити своєму народу, Батьківщині;
- любов до народу, засвоєння його культури, традицій, національна гордість;
- свідомість національної і людської гідності;
- справедливість;
- здатність поступитися власними амбіціями, якщо цього вимагають суспільні інтереси;
- гуманність, доброзичливість, чуйність не лише на словах, а й на ділі;
- моральна чистота, свідомість юнацької і дівочої честі, подружньої вірності,
батьківської відповідальності, стриманість, підкорення статевих почувань принципам моралі;
- пошана до батьків, до старших;
- працьовитість, наполегливість у досягненні мети;
- вміння володіти собою, не піддаватися емоціям і афектам;
- свідома дисципліна;
- естетичний смак, охайність у всьому: одежі, житті, роботі;
- чемність, ввічливість, висока культура спілкування.
Такий неповний перелік рис, властивих особистості, яку ми прагнемо виховати. Як цього досягти? По-моєму, надзвичайно багато значить авторитет батьків, їхній особистий приклад. Але про це поговоримо на наших наступних тематичних зборах.
П. Виступи батьків.

ХОЧЕШ МАТИ ДРУГА—НАВЧИСЬ ДРУГОМ БУТИ

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета. Виховувати в учнів гуманність, справедливість і вимогливість до людей, уміння цінувати дружбу, здатність до самооцінки й потребу самоудосконалення.
І. На дошці або на плакаті записані прислів’я, афоризми.

Без вірного друга-велика туга.
Дружба – велике багатство.
З добрим дружись, а лихого стережись.
Друг пізнається в біді.
Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

Вчитель. Перед вами – прислів’я, один із видів народної творчості. Ви вже знаєте, що хоч вони коротенькі, але дуже влучні, і зміст у них глибокий. У прислів’ях втілена народна мудрість, дотепність і досвід, перевірений життям, а тому їх можна сприймати як істину. Прокоментуйте подані прислів’я, розкрийте їх зміст. (Міркування учнів.)
Я навіть не запитую, чи хочеться кожному з вас мати друга – справжнього, вірного, який завжди допоможе, підтримає, з яким біда – півбіди, а радість – подвійна. Звичайно, хочеться! І щасливий той, хто його має. Та чи всі мають те щастя? Буває, ніби й гарні товариші, а потім дивись – уже й перестали дружити, посварились або розчарувались один в одному. Поміркуймо сьогодні над тим, як берегти дружбу, чому не з усіма хочуть дружити.
У свого друга ми хочемо бачити тільки позитивні риси: щоб був він для нас і приємний, і цікавий, добрий, щирий, вірний, щедрий. Отже, щоб з нами хотіли дружити, то й ми повинні бути такими ж.
Спробуємо перевірити себе з допомогою тестів. Тільки умова: на всі питання відповідати щиро. Це – тільки для себе. Своїх відповідей нікому не показуйте. Головне, щоб кожен побачив себе, зрозумів і оцінив. На кожне з поставлених нижче запитань вибирайте й записуйте одну відповідь, наприклад: 1 – б; 2 – а і т. д.
                    І. Тести.
1) Що вас найбільше приваблює в тому, кого вважаєте своїм другом?
а) врода, гарний одяг, акуратність;
б) щедрість;
в) тактовність, делікатність;
г) відвертість, правдивість.

2) Чим ви вмотивуєте свій вчинок, коли даєте списувати?
а) вважаю, що це по-товариськи;
б) знаю, що це неправильно, але боюсь образити;
в) не даю, бо це – ведмежа послуга;
г) він мені віддячить чимось іншим.

3) Якщо ви посварились з другом, як ви себе почуваєте?
а) мені прикро, самотньо;
б) я думаю над причинами сварки;
в) хай не буде такий мудрий!
г) знайду собі іншого друга.

4) Ви будете чекати, поки друг першим прийде миритись, чи вибачитесь самі?
а) він винен, хай і вибачається;
б) очевидно, ми винні обидва, постараюсь порозумітись;
в) визнаю себе винним, аби лише помиритись;
г) побачу, як буде поводитись далі.

5) Якщо в друга з’явилась річ, якою він дорожить, а вам її дуже-дуже хочеться,як ви вчините?
а) попрошу помінятись за щось або продати мені;
б) попрошу, щоб дав покористуватись;
в) не буду просити, щоб не ставити його в незручне становище;
г) зроблю вигляд, що мене це не цікавить.

6) Якщо друг вам у чомусь відмовив, як ви відреагуєте?
а) ображусь, але не викажу себе;
б) перестану з ним дружити;
в) спробую зрозуміти, чому він відмовив;
г) іншим разом відплачу йому тим самим.

7) Якщо ваш друг не сподобався вашим батькам, як ви поведетесь?
а) послухаю батьків;
б) не буду запрошувати його до себе;
в) доведу батькам, що він вартий моєї дружби;
г) не послухаюсь батьків.

8)Кого ви вважаєте лідером: себе чи друга?
а) себе;
б) друга;
в) ми рівні;
г) не думав над цим.

9) Якщо вашого друга хвалять, ви не заздрите?
а) ні;
б) заздрю;
в) трохи;
г) я радію за нього і пишаюсь ним.

10) Якщо ваш товариш пропонує вам списати задачу, як ви це сприймаєте?
а) із вдячністю, як прояв товариськості;
б) як борг, за який треба віддячити;
в) як приниження, недооцінку моїх здібностей;
г) списую, не задумуючись.

11) Якби ви з другом попались на якомусь необдуманому, поганому вчинку, ініціатором якого був друг, як ви поведетесь?
а) скажу правду, що я не винен;
б) подивлюсь, як він себе поведе;
в) візьму на себе його вину;
г) відповідатиму разом з ним.

12) У вас дві цукерки: одна дорога і дуже смачна, а друга – дешевша і гірша. Яку ви даєте другові?
а) якщо немає порівну, то краще не показувати;
б) дам першу;
в) дам другу, а першу з’їм, щоб він не бачив.
г) розділю обидві на половини.

13) Чого б ви не вибачили своєму другу?
а) зверхності, зневаги;
б) скупості;
в) зради;
г) все б вибачив.

- Ви вибрали й записали собі варіанти відповідей? Тепер напроти кожної поставте бали і підсумуйте.
1)а-4;б-5;в-3;г-1;
2)а-1;б-2;в-3;г-5;
3)а-1;б-3;в-4;г-5;
4)а-5;б-3;в-1;г-4;
5)а-5;б-3;в-1;г-4;
6)а-3;б-5;в-2;г-5;
7)а-5;б-4;в-1;г-3;
8)а-5;б-1;в-4;г-4;
9)а-2;б-5;в-4;г-1;
10)а-2;б-4;в-3;г-4;
11)а-5;б-4;в-1;г-3;
12)а-5;б-1;в-5;г-3;
13)а-3;б-5;в-3;г-1;
Додайте всі 13 цифр, визначте суму.

Найбільша кількість набраних балів (від 52 до 65) – свідчення егоїзму. Така людина найбільше любить себе, у дружбі шукає вигоди для себе, знає собі ціну, не любить критики. Вона любить мати поряд слабшого, менш яскравого, непоказного, щоб на його фоні підкреслювати свої переваги. Врешті-решт, така людина приречена на самотність, бо, розкусивши її, ніхто з нею не захоче дружити.

Взаємини тих, хто набрав від 39 до 51 бала, скоріше можна назвати співдружністю, ніж дружбою: вони готові відповідати добром на добро, але не захочуть жертвувати безкорисливо; їхнє ставлення до вас залежить від того, як ви ставитесь до них.

Вимогливі до друзів і до себе ті, хто мають 26-38 балів. Вони здатні піти вам назустріч, зрозуміти й допомогти, але спочатку подумають, чи варто, чи корисно і розумно це; пожаліють слабшого, але не стануть потурати тому, хто не старається стати сильнішим. Вони поважають вас, але вимагають поваги й до себе.

І найщиріші, найвідданіші в дружбі ті, хто мають найменшу кількість балів. Це люди милосердні, здатні вибачати, жертвувати власними інтересами заради друга.
Мати такого друга – прекрасно, але треба вміти його цінувати. Розчаруватись у ближньому, втратити друга-для таких людей це важкий удар.
А тепер порівняйте своє “Я” із поданими характеристиками. Чи подобається вам бути таким? Звичайно, жодна із цих характеристик не стосується безпосередньо когось із вас. Але, вибравши ті чи інші варіанти відповідей на питання, ви цим виявили свої погляди, своє розуміння дружби.
У житті ми не завжди аналізуємо свої вчинки, слова, не вміємо чи не хочемо подивитись на себе збоку, запитати у себе, чого ми варті.
Якщо ви захочете мати ідеального друга, вам буде дуже важко його знайти. Бо у кожної людини є недоліки. Але подумайте, чи їх немає у вас. Чи маєте право вимагати ідеального, якщо самі не ідеальні? Приймай друга таким, який він є, сприяй тому, щоб він ставав кращим.

КРАСА І ЗДОРОВ’Я

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета. Закріплювати і зміцнювати в учнів навики охайності й акуратності, прагнення до краси й досконалості; переконати в необхідності дотримання гігієнічних вимог у домашньому побуті, на вулиці і в школі; попереджувати інфекційні захворювання серед дітей.
На урок запрошено шкільного лікаря чи медсестру; якщо в школі таких нема, то медичного працівника даного населеного пункту.
І. Вступне слово класного керівника.
Із давніх-давен українцям притаманне бажання прикрашати свій побут. У чудових вишиванках, тканинах, писанках, малюванні, різьбі та гончарних виробах втілений високий художній смак народних умільців. Ще однією привабливою рисою нашого народу є охайність. На це звертали увагу й іноземці-мандрівники та дипломати, яким доводилось бувати в Україні. Наприклад, данський посол Юлій Юст, який у 1711р. проїжджав Україною, був приємно вражений культурою українців, про що згодом писав у своїх спогадах: “Місцеві жителі…, як і все населення Козацької України, відзначаються ввічливістю і охайністю, гарно вдягаються і чисто утримують доми”. Хоч і невелика, убога була оселя поневоленого панщиною українця, одначе її завше намагались причепурити, побілити. Щосуботи господиня підбілювала піч, змащувала долівку жовтою або червоною глиною, вискоблювала лави, стіл, випарювала в золі й випирала полотняну одежу, дівчата прикрашали стіни вишиваними рушниками та квітами.
“У хаті, як у віночку” – цей вираз влучно характеризує ту гармонію чистоти й краси, яка панувала в хаті. Мати купала своїх діток, мила їхні голівоньки різними травами, зіллям, що позитивно впливало на здоров’я і приємно пахло. Таку господиню в селі поважали, а неохайних називали нехлюями, задрипанками та іншими прізвиськами, у яких втілювався громадський осуд.
Та й кому з вас не відомо, що поняття краси і чистоти, акуратності дуже тісно пов’язані? Уявіть собі навіть дуже розкішно обставлену кімнату, у якій на меблях пилюка, на підлозі доріжка закидана сміттям, речі розкидані абияк. Чи приємне враження справить таке житло? Що скоріше кинеться у вічі: багатство чи неохайність?
Або, зайшовши в кухню, побачимо: на столі рештки засохлої їжі, підлога забризкана, над купою брудного посуду кружляють мухи. Чи приємно вам буде їсти в такій кухні? Такою ж непривабливою буде й людина, яка не дбає про чистоту свого обличчя, одягу, рук, волосся. Коли хтось розмовляє з вами, і ви відчули неприємний запах його нечищених зубів, чи хочеться вам далі спілкуватися з ним? А нам усім хочеться, щоб нас любили, щоб з нами дружили, тож дбаймо про свою культуру. Культурна людина – це, перш за все, завжди чиста й охайна людина. Ви вже не маленькі, і все, що я вам говорю, не нове для вас. Але, на жаль, є ще серед нас хлопчики, а зрідка й дівчатка, які чомусь забувають добре вимити вуха, у волоссі яких звідкись беруться воші, за нігтями чорніє бруд, а черевики не пам’ятають, коли їх чистили.
Не забувайте – брудна, неохайна людина відштовхує, викликає відчуття бридливості. 1 нема чого дивуватися, якщо з такою дитиною хочуть дружити лише такі самі замазури. Отже, якщо хочете, щоб вас любили-любіть воду, мило, зубну пасту і щітку, тримайте в чистоті свій одяг.
Чистота виконує не лише естетичну функцію, тобто робить вас привабливими, вона ще й охороняє від багатьох інфекційних хвороб. Про це вам кваліфіковано розкаже наш шановний гість, лікар (назвати ім’я та по батькові).
II. Виступ лікаря про причини захворювання дітей на глисти, карієс, коросту, педикульоз, профілактику грипу, про те, де і за яких обставин найчастіше можна заразитись інфекційною хворобою, про негативний вплив інфекційних хвороб на розвиток організму, різні ускладнення тощо.
III. Запитання учнів до лікаря.
IV. Висновки з прослуханого (пропонуємо зробити самим учням).
V. Прийняття програми “Краса і здоров’я”.
Кл. керівник. Щоб нинішня розмова принесла вам користь, пропоную прийняти класну програму (можна назвати інакше, скажімо, кодексом).
Складемо її колективно, а потім проголосуємо. Давайте свої пропозиції, що ви зобов’язуєтесь робити постійно, систематично, дбаючи про свою красу і здоров’я. (Пропозиції учнів).
Орієнтовний перелік завдань “програми”.
1. Усім слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, берегти в чистоті одяг, взуття. “Не глянувши в дзеркало, не виходь на люди”.
2. Щоранку вмиватись прохолодною водою, обливатись (або обтиратись вологим рушником) до пояса, систематично змінювати нижню білизну.
3. Доглядати за своїм волоссям, хай воно завжди буде чисте, розчесане, блискуче, з приємним запахом.
4. Час від часу перевіряти, чи не заразились ви педикульозом.
5. Щоденно вранці і перед сном чистити зуби, перевіряти їх стан у стоматолога,щоб вчасно запобігати хворобі.
6. Завжди мати при собі чисту, старанно випрасувану носову хустинку; ні в якому разі не витирати ніс рукою чи рукавом.
7. Старанно обрізати і чистити нігті.
8. Сирі фрукти і овочі їсти, тільки старанно вимивши у проточній воді. Беручи до школи фрукти, не класти їх у портфель безпосередньо між книжками і зошитами, а у спеціальний пакет.
9. Перед тим, як сісти до столу, не забувати помити руки з милом, витерти чистим рушником. Користуватись тільки чистим посудом.
10. Погравшись зі своїми улюбленими домашніми тваринками, обов’язково мити руки.
11. Провітрювати свою кімнату, щодня протирати чистою вологою ганчіркою меблі, підвіконники, підлогу. Черговим учням робити це в класі. Не витирати дошку сухою ганчіркою. Не гратись у класі в рухливі ігри.
Учитель. Проголосуємо: хто за таку програму самовиховання, піднесіть руки. Залишається обрати пост краси і здоров’я, який буде час від часу проводити перевірки (вибрати трьох учнів – членів поста). Сподіваємось, обраним учням не прийдеться соромити своїх однокласників за порушення елементарних норм гігієни й санітарії.
Може, ви помітили, що я назвав (-ла) цю програму програмою самовиховання. Бо хоч би над вами було постійно сто вчителів – вони не зможуть змусити вас чинити так, а не інакше, якщо ви самі не поставите перед собою якусь мету. Всім зрозуміло: все, що робиться для вашого здоров’я, для вашої привабливості, не може бути небажаним чи неприємним. Тільки декому іноді не вистачає сили волі, дехто просто лінується виконувати всі приписи і норми культурного життя. Навчіться вимагати самі від себе, виховуйте себе такими, щоб ви самі собі подобались. Адже лише частка того, що ми називаємо красою, дається природою, решта залежить від самої людини. Бажаю вам бути завжди здоровими і красивими!

СІМ’Я- РОДИНА- РІД- НАРОД…

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета. Виховувати любов до Батьківщини; зміцнювати почуття обов’язку, усвідомлення себе часткою свого народу й особистої причетності до всього, чим живе народ.
                І. Звучить пісня на сл. В. Симоненка.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
                  Учні читають напам’ять або з листків, але виразно, емоційно.
1-ий учень.
Святе слово – рідна мати;
Єсть іще святиня
Вища, Богові миліша-
Рідня Вкраїна (П. Куліш).
2-ий учень.
“Є на світі одна Україна, як тільки одна в нас мати, і їй наша найсвятіша, дитинна любов! Є одна Україна, як одна Мати Божа, і перед образом Святої Матері, що у світ наш Бога принесла, повторимо заповітне Тарасове слово:
Свою Україну любіть…” (Я. Боян).
3-ій учень.
Земле рідна, мозок мій світліє
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє (В. Симоненко).
4-ий учень.
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має (В. Воробкевич).
5-ий учень.
Є в світі зваби немалі,
Цікава стежка кожна…
Але до рідної землі
Збайдужитись не можна (В. Коломієць).
6-ий учень.
Для мене багато не треба,
Щоб серце забилось раптово.
Лиш латочку рідного неба
Та матері лагідне слово… (Д. Луценко).
Учитель. Які прекрасні, хвилюючі слова, сповнені найсвятішого почуття – любові. Бо звернені вони до того, що для нас найдорожче. Мати, Україна, мова, народ, земля. І до кожного слова – епітет “рідний”.
Постараємось нині осмислити спорідненість таких знайомих і дорогих нам слів: родина-рідний-рід-народ. Йдеться не про кореневу, а духовну спорідненість слів.
Поміркуємо, як ви розумієте слово “рідний”, коли говорите про маму, тата, сестричку, брата, бабусю? {Пояснення учнів.)
Так, у цьому розумінні рідний – значить єдинокровний: адже батьки дали вам життя, тобто народили, ви – їх часточка, як і ваші сестрички, братики, як ваші батьки-кров і плоть своїх батьків, а ваших дідусів і бабусь. Усі ви-сім’я, або родина
Слово родина ще вживається у значенні “рідня”. Скажіть, кого ми називаємо цим словом?(Пояснення учнів.)
У ваших мами і тата теж, може, є брати, сестри. Вони між собою рідні. А от виросли вони, створили свої сім’ї. Скажіть, чи їхні діти вам рідні? Чи ви з ними – одна сім’я? (Ні.) Ось тут уже ми замість слова “сім’я” вживаємо “рідня”, “родина”. А коли думаємо чи говоримо про дальших предків чи нащадків, то вже й ці слова не підходять, тоді ми кажемо “рід”.
Як маленькі струмочки, вливаючись у більші, творять потічки, потоки, а ті – річки, а ріки – море, так і ми творимо сім’ї, родини, рід, а з родів складається велике, святе і рідне всім родам – народ.
Що ж єднає нас усіх у народі, ріднить, як матір дітей? Це – “мова українська, батьківська, материнська”. Відцуратися, забути її-все одно, що зректися Матері. Як сказав поет В. Сосюра,
Без мови рідної, юначе,
Й народу рідного нема.
Без неї ти вже не син свого народу,
ти – ніхто, ти безрідний, грішник,
не вартий ні помилування від Бога,
ні доброго слова від людей.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того люди цураються,
В хату не пускають.
Чужі діти проганяють
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому (Т. Шевченко).
Зректися материнської мови – це все одно, що продати дияволу душу. А диявол спокушає. Хто заплямив свою душу, хоче заплямити всіх довкола себе. Зверніть увагу, хто глузує з рідної мови, розмовляє хоч каліченою, та чужою? Це не корінні росіяни, ні. Це здебільшого наші перевертні, які цураються рідної мови, вважають її менш престижною. Знайте, що таких зневажають у всьому світі. Потрапляючи в таке товариство, тримайтесь з гідністю, говоріть своєю мовою, пояснюйте тим дикунам, що українська мова – одна з найбагатших, найкрасивіших, наймило-звучніших мов світу. А якщо вас називатимуть “білою вороною”, гордо відповідайте: вже краще бути білою, ніж однією з чорних.
Затямте: відступництво – це ганьба не лише вам, а й вашим батькам, родині, роду і народу. Століттями вороги робили все, щоб знищити наш народ, перетворити нас у “Іванів без роду-племені”, без історії, без героїчних традицій, без святині. І лише завдяки нашій мові “козацькому роду нема переводу”. Вам, юним, цей рід продовжувати, його мову, пісню, традиції передати наступним поколінням. Вивчайте, бережіть, любіть духовні скарби свого народу!
Учні.
I.На світі білому єдине,
Як і дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім’я.
II.Прийняли ми дарунок від нені – то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Ваше серце вона осява барвінково,
Будьте вдячні матусі, і дочки, й сини!
III.Любить рідну мову замало.
Потрібно іти на весь зріст
Супроти лихої навали,
Що нищить, отруює, палить
Наш корінь прадавній, наш зміст.
IV.Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе дотла,
Якщо зневажив рідну мову,
Ту, що земля тобі дала.
V.Я без тебе, мово, -
Без зерна полова.
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
VI.Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Фінал. Звучить у записі патріотична пісня у виконанні когось із видатних українських співаків: Н. Яремчука, П. Дворського, Р. Кириченко, Н. Матвієнко чи Т. Петриненка

Доповідь “ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ”

У категорії- виховні години
Автор Галина

Мета. Налагоджувати тісний контакт і взаєморозуміння між батьками і вчителями, спільно вирішувати проблеми, пов’язані з особливостями вікової психології підлітків, попереджувати конфліктні ситуації, сприяти педагогізації батьків.
Запрошені батьки учнів, учителі-предметники, які працюють з учнями даного класу.
І. Виступ класного керівника.
Шановні батьки! Уявімо собі таку ситуацію. Засадили ми ділянку землі, скажімо, помідорами чи картоплею. Однаково на всій площі підготували грунт, удобрили, розпушили землю, випололи бур’ян. І що маємо в результаті? Чи всі кущі дали однаковий урожай? Ні. Одні виросли більші і плід дали добірніший, інші не такі буйні, а деякі й зовсім заниділи. У чому річ? А може, не кожній рослинці треба було всього однаково й порівну?
Наша з вами мета – куди вища, і завдання – значно складніші: сформувати з кожної дитини особистість відповідно до нашого ідеалу. Підкреслюю: з кожної! Бо якщо на ділянці кілька кущів не дали очікуваного плоду, то це не велика біда: недобір компенсують більш урожайні. А для нас такої компенсації не може бути, кожна дитина має стати Людиною, залишити добрий слід на землі. Щоб цього досягти, кожна дитина має отримати потрібну їй частку нашої уваги, мудрості, доброти, ласки і вимогливості, поради й допомоги. Кожна дитина – це, передусім, душа, це маленький світ зі своїми особливостями. І його, цей світ, треба знати, щоб, втрутившись у нього, розвинути, збагатити, удосконалити, облагородити, але, не дай Боже, не зашкодити. Класному керівнику, як і вчителям-предметникам, найперше треба добре вивчити ваших дітей. Це – запорука успіхів у нашій роботі. Але для глибокого вивчення потрібен час. А перед вашими дітьми вже стоять завдання, які треба розв’язувати уже, негайно і щодня. І не дивно, що деякі з них уже відчули певні труднощі.
Ми, учителі, запрошуємо вас до співпраці, взаєморозуміння. Саме ви, батьки, найкраще знаєте своїх дітей і допоможете швидше пізнати їх нам. З іншого боку, педагогічні знання й поради досвідчених учителів стануть вам у пригоді. На сьогоднішніх зборах ви маєте можливість послухати вчителів-предметників, ознайомитись з вимогами до вивчення того чи іншого навчального предмета.
Очевидно, ваші діти по-своєму вже охарактеризували кожного зі своїх нових учителів, у декого, напевно, виникли якісь питання, у когось, можливо, й претензії. Нинішня зустріч – знайомство, а попереду – роки спільної роботи. Якщо між батьками й педагогами буде взаємоповага, толерантність, усвідомлення спільності мети, – цієї мети буде легше досягнути.
Крім індивідуальних особливостей кожного школяра, потрібно враховувати і вікову психологію. Вашим дітям зараз по 10 років. Вік, який охоплює від 10-11 до 14-15 років, називають підлітковим, або середнім шкільним віком. Ще його називають перехідним, критичним, а в народі, жартома, ще й “телячим”. Це дуже відповідальний період у становленні особистості людини, а для батьків і вихователів – чи не найбільш складний.
Саме у цьому віці відбувається перехід від дитинства до отроцтва і юності і пов’язані з цим переходом зміни в фізичному, психічному і соціальному відношеннях. В. Сухомлинський назвав цей період другим народженням людини. “Першого разу народжується жива істота, другого разу – громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, що бачить уже не тільки навколишній світ, а й саму себе. Першого разу людина заявляє про себе криком: “Ось я, дбайте, турбуйтесь, не забувайте про мене ні на хвилину, бережіть, сидіть, затамувавши подих, біля моєї колиски”. Вдруге народившись, людина заявляє про себе зовсім інакше: “Не опікайте мене, не ходіть за мною, не зв’язуйте кожен мій крок, не сповивайте мене пелюшками нагляду й недовір’я… Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене водили за руку” (т. З, с. 340).
У цей час яскраво виявляються прагнення до самостійності і властивих дорослим форм поведінки. Стосунки з дорослими, зокрема з батьками й педагогами, стають складнішими, особливо, коли старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитись до нього, як до дитини.
“Я найбільше боявся, – зізнається великий педагог, – що не помічу, не зумію зрозуміти, коли в дитині народжується підліток”.
Нерозуміння цього часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. На цьому етапі бувають кризи, але вони не є неминучими. Труднощі у вихованні зникають, якщо батьки розуміють закономірності змін у психічному житті дітей, поважають ті нові тенденції, які народжуються. Треба враховувати вразливість, емоційність, суперечності отроцтва. Скажімо, з одного боку підлітки непримиренні до зла, прагнуть справедливості, “готові вступати в боротьбу з найменшим відхиленням від істини, а з другого боку – не вміють ще розібратись у складностях життя, не знають, у чому ж істина. Друга суперечність полягає у прагненні підлітка бути хорошим і небажанні, щоб його виховували; третя-у прагненні показати себе, самоутвердитись і невмінні це зробити; є глибока потреба в пораді, допомозі – і водночас небажання звернутись до старшого. Ці та інші суперечності підліткового віку не є чимось фатальним. Умілою виховною роботою вони згладжуються, послаблюються, а невмілою – загострюються, приводять до конфліктів.
Особливо впливає на духовне життя підлітків такий фізіологічний процес, як початок статевої зрілості. Його вплив на мислення, емоції, взаємовідносини з дорослими і ровесниками – величезний.
Статева зрілість скоріше наступає у дівчаток. В. Сухомлинський радить батькам і вихователям: “… бережіть дівчаток у цей період від нескромних, занадто цікавих, а інколи й розбещених поглядів дорослих. Нескромний, “оцінюючий” погляд дорослого дівчинка переживає як щось дивне, не зовсім зрозуміле, але водночас вона здогадується (більше відчуваючи, розуміючи), кого в ній бачать і розглядають, і це спочатку збуджує в ній сум’яття, а потім – думку про взаємовідносини статей. Від юнака і зрілого чоловіка вимагається моральна вихованість, щоб “не помічати” змін, які відбуваються в організмі дівчинки. Якнайменше розмов про любов, про статеве життя, якнайменше підвищеного інтересу до статевого дозрівання дівчинки, якнайбільше людяності, сердечності, чуйності й чутливості у взаємовідносинах між членами колективу (сім’ї) – ось у чому передумова правильного статевого виховання” (т. З, с. 351).
Співставмо тепер цю пораду В. Сухомлинського з реаліями нинішнього життя підлітків. Злива телевізійних деморалізуючих фільмів з цинізмом і оголеністю людських взаємовідносин. Підслухаймо, про що і як розмовляють наші отроки – і вуха в’януть від вульгарної лексики, якою рясніє їх мова. Звідки вони цього навчились? Від старших – юнаків і дівчат, розбещених порнографією, тусовками, алкоголем, а інколи й наркотиками. Чи все ми робимо, щоб відгородити нашу дитину від такого впливу? І який приклад (це архіважливо!) подаємо самі? Який культ панує у нашій сім’ї? Якими духовними цінностями живемо ми, батьки? Яке ставлення у нашій сім’ї до матері?
На думку В. Сухомлинського, “дух високого, цнотливого ставлення до матері – джерела людського життя і краси… – облагороджує природний статевий потяг, очищає душу від тваринного, грубо інстинктивного. Той, хто вихований в дусі “благовіння перед матір’ю, ніколи не гляне на дівчинку… хтивим поглядом, його очі не примусять юну істоту зіщулитись, насторожитись або ж, навпаки, відповісти жіночою кокетливістю”.
Статева зрілість хлопчиків починається на 2 роки пізніше.
У підлітковому віці як у хлопчиків, так і у дівчаток прискорюється ріст організму. Інтенсивне збільшення фізичної сили позначається на поведінці. Відчуваючи приплив сили, вони прагнуть продемонструвати міць своїх м’язів, а часом навіть переоцінюють свої можливості. Так подбайте, батьки, щоб ця енергія витрачалась ними на цікаві й доступні для дітей види трудової діяльності, на спортивні заняття (в розумних дозах!).
У підлітків спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи і маси тіла. Мускулатура серця і його об’єм збільшується вдвічі, а діаметр судин залишається вузьким. Отже, серце не може постачити потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема, до мозку. Ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності. Але при правильній організації праці й відпочинку, занять фізкультурою, дотриманні гігієнічних норм такі явища не виникають. Постійно пам’ятаймо, що підлітку потрібне калорійне харчування; сон учня 5 класу має тривати 10 годин на добу; слухання радіо, музики, перегляд телепрограм треба строго обмежувати.
Багата і складніша за змістом предметна сторона знань потребує від учнів більше розумових зусиль. Буває, коли учні, надто захопившись чимось стороннім (напр., музикою, футболом тощо), забувають про свій основний обов’язок. Невдачі ж у навчанні вони гостро переживають, їх самолюбство вражене, і вони намагаються маскувати це удаваною байдужістю до оцінок. Інші, щоб виправдатись перед батьками, звалюють вину на вчителя, мовляв, у IV класі вчителька краще пояснювала матеріал. І тут надзвичайно важливо, щоб реакція батьків була виваженою. Ні в якому разі не підтримуйте їх критики вчителя. Зрозумійте, що цим ви нашкодите не вчителю, а, в першу чергу, – своїй дитині. Обов’язково зустріньтесь з учителем, виясніть разом причини спаду успішності, поміркуйте, що потрібно вашій дитині: індивідуальна допомога вчителя чи, може, ваш контроль над режимом роботи учня в позаурочний час. Бо тріщина відчуження між учнем і вчителем може, не без вашого сприяння, перетворитись у прірву, і чим глибша та ширша вона буде, тим більша нехіть до навчання буде у вашої дитини. Можна навести багато прикладів із практики, коли батьки конфліктують з учителями, в усьому довіряючи своїм дітям, оцінка яких не завжди об’єктивна.
У своєму виступі я не мав (-ла) можливості повністю і всебічно розкрити складні проблеми підліткового віку, а лише звернув (-ла) увагу на найхарактерніші особливості цього періоду, які батькам треба помічати, розуміти, правильно трактувати і враховувати, щоб правильно виховувати своїх дітей.
А тепер я запрошую до слова учителів-предметників, а потім своїми міркуваннями, сумнівами чи досвідом поділіться ви, шановні батьки.
ІІ. Виступи вчителів-предметників.
III. Слухання батьків.
IV. Оголошення теми наступних батьківських зборів.
V. Індивідуальні бесіди з батьками.