Свято Івана Франка

У категорії- сценарії
Автор Галина

На сцені — портрет І. Франка, плакати із символічним зображенням жіночих постатей; збоку перед сценою — виставка творів письменника; на стенді учнівські ілюстрації до збірки «Зів’яле листя». Виходять двоє ведучих.

 

Ведучий: Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко.

 

Ведуча: Поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, літературознавець, журналіст, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, філософ, мовознавець, економіст, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва, один з найвизначніших політиків Галичини кінця XIX ­— початку XX століття.

 

Ведучий: Франко залишив нам колосальну художню і наукову спадщину. Вона є не лише безсмертним історико-літературним фактом, золотим фондом культури й духовності, а й живим явищем нашого сьогодення, що впливає на формування громадсько-політичних і естетичних орієнтирів та ідеалів сучасності.

 

Ведуча: Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академію в одній особі. Подумати тільки: за 40 років свідомого життя він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в середньому 2-3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було затратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити!

 

Ведучий: 50-томне академічне видання творів Франка — то лише частина із залишеного великим подвижником думки спадку своїм нащадкам. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях. Люди такого масштабу діяльності репрезентують не лише свій народ і свою епоху, а й цілу світову культуру.

 

Ведуча: «Поезію творить любов, а не злоба», — наголошує Дмитро Павличко. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для діяльності, творчості.

 

Ведучий: Любов великих людей — завжди легенда. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. З цього ряду — тичининська Лідія Папарук, друге Я Юрія Яновського Тамара Жевченко, вірна дружина Олеся Гончара Валентина Данилівна. Стали легендами і Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового «Зів’ялого листя» Ольга Рошкевич.

 

Ведуча: Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.

 

Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї? Отже, сьогодні йтиметься про жінок у долі Франка.

 

Ведучий: «Тричі мені являлася любов, — зізнається поет. — тричі її руці від раю ключ держала», і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі «невтишиму тоску», засипали зів’ялим листям сподівання: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла».

 

Читець:

 

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

В зів’ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, ЯКІЙ я ЧУТТЯ скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

 

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

 

На сцені друга пара ведучих; у кріслах – Франко та Ольга Рошкевич.

 

Ведучий: У листі до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав…

 

Франко: Майже всі мої писання пливуть з особистих імпульсів… усі вони напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони… є частками моєї біографії… Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич…

 

Ведучий: Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

 

Ведуча: Ольга Рошкевич була освіченою. Вона перекладала Золя І Гонкурів, роман Ланської «Обрусителі», оповідання шведської письменниці Марії-Софії Шварц «Сімнадцяті і двадцять перші уродини». Збирала весільні пісні (збірка «Наша любов тривала 10 літ»), працювала у виданнях Франка, стежила за розвитком жіночого руху, була причетна до відкриття у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) жіночої гімназії. Франко присвятив їй свою першу збірку «Баляди і розкази».

 

Франко: Скінчивши 7-й клас гімназії, я перший раз пустився під час вакації в дальню мандрівку. Перший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при зборі сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия… зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі…

 

Ведучий: То був 1874 рік. Від цього часу Франко залишить своє серце в Лолині… Сюди, в Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі.

 

Франко: (пише листа Ользі). Певне, покажусь Вам, може, нудним, нетовариським, потайним, але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, — чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною… Ось я побачив Вас…

 

Ольга: (читає листа від Франка). Пошліть мені відповідь… Вона може бути будь-якою. Я переніс у своєму житті дуже багато гіркого, — один удар більше або менше, — що це означає…

 

Франко: (пише листа). Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів, бо не маю жодної сміливості сказати Вам віикрито! Мій Боже, як маю запевнити Вас, як маю присягтися, що ні на хвилину про Вас я не забув і не забуду?

 

Ольга: (читає листа). Будьте певні, що… Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, метою, до якої простую, працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка журба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь в своєму щасті! О, будьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам, до нашої смерті!

 

Ведуча: 8 лютого 1876 року у Львові, в приміщенні Народного дому було влаштовано студентський бал. Приїхав і Михайло Рошкевнч з Ольгою. Франко чекав її.

 

Читець:

 

В залі білій, пишній віна,

Гамір, гомін, вальси, жарт…

Перший бал — вона царівна,

Ось і юність дала старт…

Білі перли, темне плаття,

Біла тиша темних тем.

Білі руки — мов закляття

В білім згустку хризанетем…

Сльози білі — очі темні,

Біле личко — темний стрій…

Але ж думи хризантемні —

Білість чиста тихих мрій!

Молода, цікава, гожа,

А в задумі — темна тінь…

Їй би сміху, їй би радість —

Ні! Лиш смуток поколінь.

Хризантеми — щем осінній,

Осені сумний політ..

Та весна Рошкевич Ользі

Великодньо стелить цвіт.

Ведуча: Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом. Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

 

Ведучий: Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом. Священик Рошкевич, батько нареченої, Іванові цього простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлопцеві велике майбутнє.

 

Ведуча: Ні, Франко здався не відразу. Що з того, що вигнав батько Ольги, що проти їхнього зв’язку весь світ? Ольга ж його кохає!

 

Ведучий: Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає через Ярослава книжку, в якій наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

 

Ольга:

 

Зближаєсь час, і з серцем, б’ющим вгруди.

Я вирвусь, щоб побачити тебе,

Порвати пута фальші і облуди,

Що тисне нас і по душі скребе,

Пробить стіну, котрою людська злість

Нас, друже мій сердечний, розділила,

Не знаючи, шо в наших серцях сила,

Котрої ржа упідлення не з’їсть.

Франко:

 

Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,

В твої обійми щирі кинусь я,

І скаже поцілуй МЕНІ гарячий,

Що будь-що-будь, а ти повік моя!

Моя і невідлучна! Бо сльозами

І горем ти звітована зо мнов!

Нема стіни, перегород між нами!

Не знає стін, перегород любов!

Ведуча: У хаті щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.

 

Ведучий: Ольга, начитавшись роману Чернишевського «Що робити?», надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, теж священиком, ніжним, делікатним братом майбутньої української письменниці Наталі Кобринської, був довічним.

 

Ведучий: Перед одруженням Ольга пише до Франка: «Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, — що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов’язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, о скільки лиш зможу, і буду з того рада».

 

Ведуча: Франко знав, що так станеться. Знав… але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього — крововилив.

 

Читець:

 

І ти прощай! Твого ім’я

Не вимовлю ніколи я,

В лице твоє не глянуї

Бодай не знала ти повік.

Куди се я від тебе втік,

Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти,

Своїх діток люби, пести,

Будь вірна свому мужу!

І не читай моїх пісень,

І не воруш ні вніч, ні вдень

Сю тінь мою недужу.

А як десь хто мене згада,

Най тінь найменша не сіда

На вид твій, квітко зв’яла!

і не блідній, і не дрожи,

А спокійнісінько скажи:

«Ні, я його не знала!»

Ведуча: У відповідь на Ольжин лист Франко написав слова, котрі стали хрестоматійними, їх наводить кожний біограф, коментуючії Франкову першу любов.

 

Франко: Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними… Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…

 

Ведучий: Ольга отримує ще один лист від Франка.

 

Ольга: (читає листа) Люблю Тебе, тілько не так, як давніше, а сто раз глубше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що Ти скомпрометована, як я, що й Ти терпиш… Я тепер себе і все кладу в Твою руку, – роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду Тебе любити і вічно буду Тобі вірний…

 

Ведуча: Чи не тоді з’явилася 4-та і 5-та пісні «Картки любові», хоч датовані вони 1880 роком.

 

Франко:

 

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

Ольга:

 

Я не лукавила з тобою,

Кленуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що щирая любов ділала,

Вона на лихо повертала;

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

Франко:

 

Та під пліною золотою

Ховались скази мідяні,

І цвіт, розквітлий навесні.

Під пишнотою золотою

Крив черв якії! Ох, чи не в сні

Любились широ ми з тобою?

І серце бідне рвесь у мні,

Що ти — злукавила зо мною!..

Ольга:

 

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв’язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю, -

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило,

Та нашої любві не вбило.

Ведучий: Драма любові Ольги Рошкевнч та Івана Франка — типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він перелив свій біль у найкращі поезії — вона ж на сім замків закрила своє горе.

 

Читець:

 

Як на вулиці зустрінеш

То мене обходиш ти

Не судилось нам іти

Йди направо, я наліво

Шлях верстатиму в тумані,

І не здибемось ніколи,

Як дві краплі в океані.

Як в дорозі здиблю горе

Що тобі несе удар,

Сам його до себе справлю

І прийму його тягар.

А як щастя часом схоче

В мою хату загостить,

Я його до тебе справлю.

Най голубочком летить.

Що мені без тебе щастя?

Щезла і йому ціна.

Наче крапля в океані,

Розпливусь я, потону,

Ти гуляй на сонці, пані,

Я ж спадатиму ік дну.

Ведуча: Шлюб з Володимиром Озаркевичем Ольга Рошкеанч узяла в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на «підупалій в громадській опінії» бідній дочці провінційного священника. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.

 

Ведучий: Для Франка протягом усього життя було священним ім’я Ольги, а колишня наречена до самої смерті зберігала Іванові листи, сестрі ж Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей вчинок не можемо: кожна людина має право на своє, особисте, на свою таємницю.

 

Ведуча: Франко напрочуд точно й тонко подає образ коханої жінки, наче тонким різцем вирізьблює його з граніту. Для змалювання непорочної чистоти Ольги, її високої духовності використовує запозичений з Біблії символ — білу лілію.

 

Читець:

 

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана із обнов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці, сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

Ведуча: Коли чуття в ньому брали гору над холодними роздумами, всі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Франко буде писати про жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги — то дівчиною, то заміжньою, такою, шо запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

 

Ведучий: Франко, як Петрарка й Данте, своїм життям і творчістю ствердив, що генії і любов народжуються нечасто, щоб доповнювати одне одного.

 

Ведуча: У дні, коли втратив Ольгу, прийшов він у гості до Ольги Білинської. «Сів у кутку кімнати й слухав, як у вечірніх сутінках журливо бринять пісні «Понад тими гореньками» та «Одна гора високая, а другая низька» полонили були наші душі, — згадує Білинська, — Ми задумалися. Ніхто не ворухнувсь. Франко у сумному настрої дивився на долівку. Швидко встав і, не оглядаючись ні на кого, вийшов з хати. Під опущеними повіками не вдержались сльози. Вони покотились по лиці…»

Він ішов надвечірнім Львовом. Ще десь останніми акордами завдавала жалю пісня:

 

Ой як тяжко на серденьку,

Як хто кого вірно любить.

Звучить пісня «Гигя, гиля, сірі гуси..”. На сцену виходить перша пара ведучих.

 

Ведуча:

 

У багатстві другого кохання

Першого завжди іскринка тліє.

Ведучий: Цими словами Дмитра Павличка ми відкриваємо другу сторінку життя Франка, пов’язану зі знайомством ще з однією жінкою, котра наповнила його душу «дивом золотим», незмірним щастям і невимовно пекучим горем.

 

Ведуча: Станіславські друзі Франка постійно згадують одне ім’я — Юзефа Дзвонковська. З їхніх розмов постає образ надзвичайно вродливої, розумної дівчини з досить-таки передовими й оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була окрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідача взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра… Може, це від того, гадали вони, що Юзефа «високого походження». А може, вона присвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка.

 

Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її.

 

Ведучий: Фелікс Латинський, друг Івана, пише йому, що такої красуні, як Юзефа, він не бачив. «Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки… обняти тільки раз — і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. О, тут, крім всього, можна стати мрійником. Такій королеві можна віддатись душею і тілом, піти за нею край світу, кинутись в огонь або в воду… Це якийсь диявол, а не жінка! А чи знаєте, чим притягує? Величезним тактом — тримає людей на поводку — нічим не ділиться і нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Вона — суцільне мовчання. Вона, як та стіна, на котрій люди малюють Ідеали, — найрізноманітніші взори дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяє закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанка Ангел доброти, розсудку, невинності».

 

Ведуча: На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка «польськості» швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, то після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного — витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювала одну жінку в іншій.

 

Ведучий: Ще десь на початку 1883-року Франко написав вірш, котрий якнайточніше пояснює його тодішній душевний стан:

 

Любов єдиная моя,

Що нею жив я весь,

Найтяжча рана:

Болить іще й по днесь.

Ведуча: То був час, коли він усіх, і себе самого, переконував, що рана серця загоїлась, що між ним та Ольгою лишилися тільки ділові стосунки.

 

Ольга сама просить, щоб він не мучився, щоб покохав якусь достойну його любові дівчину. І нехай він оглянеться по світу. Світ такий широкий… Вона наперед благословляє його на любов.

 

Франко сприймає ці слова Ольги як глум. Про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли, втративши її, він утратив усяку надію на любов будь-якої жінки?

 

Він знає, що в «теперішніх часах» в питаннях любові потрібно бути практичним. А як із серцем, з почуттям? Як бути з ними?

 

Ведучий: І ось Станіслав, будинок за письменницькою рампою. Юзефа… Десь у вересні-жовтні 1883 року Франко написав, як цього вимагав етикет, листа до матері Юзефи з просьбою «о руку і серце» її дочки. Антоніна Дзвонковська відповіла Франку: «Прикро відповідати мені на Ваш лист негативно. Відомо пану, що вже саме положення моєї дочки противиться тому… Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що Вам здається щастям, при ближчому розгляді не є ним». Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому..

 

Читець:

 

Я й забув, що то осінь холодна!

Я й забув, шо то смерті пора,

Я її забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любиться нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

Ведуча: 1886 року Франко пише образок «Не спитавши броду» з сучасного галицького життя. Дослідники творчості письменника запевняють, що в основу твору покладено події, пов’язані зі станіславським колом знайомих Франка, і що за образом Густі Трацької криється не хто-небудь, як сама Юзефа Дзвонковська. «Бліде ніжне личко з буйними золото-жовтими косами, з синіми глибокими очима, з калиновими губами», «струнка, скромно, навіть дуже просто скроєний одяг». Це приблизний портрет Юзефи Дзвонковської, тої, якій поет присвятив і такі рядки:

 

Не схиляй своє личко прекрасне,

Не загулюй повіками віч,

Із котрих то мигоче, то гасне

Промінь світла в життя мого ніч.

Ведучий: Вона не відповіла взаємністю… Він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину, чому так зробила — і в його поезії зринуть квіти непроминальної любові.

 

Читець:

 

Квітко осінняя. Чом же не можу я

Бита сльотою, Тебе забути?

Чом так тяжкий мені

Жаль за тобою?

І пробира мене

Стрівши мельком тебе

Трепет таємний, —

На своїй пути,

Але втиша мене.

Голос неземний:

 

Рада б життя прожить,

«Ні друже, ні не нам

Друже при тобі, —

Снить про жизнь любу

Та вже зима біжить,

Буря осіння нам

Що, може, нас зложить

Та — не до шлюбу

В спільному гробі!»

Ведуча: Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвороба мала звести її в могилу. ТОМУ не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто старався «о її руку». Інші не знали нічого, а Франкові вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для неї. Але ж так не можна! Нехай вона не могла його любити, але вбивати любов у собі взагалі — не можна. Вона, Юзефа, не має права відмовитися від любові, бо лише ТОЙ, хто збагнув силу кохання, здатний глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всьогона-всього… полюбити…І знову ніби повіяв вітер із майбутнього «Зів’ялого листя». І знову ніби хтось шепнув: «Не надійся нічого…»

 

Читець:

 

Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою ЗИМНОЮ вона

Відсунула і тіпнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там. де вічно темно.

Ведуча: Саме їй, Юзефі Дзвонковській, присвячено ще один вірш із збірки «Зів’яле листя» — «Вона умерла!», в якому автор передає біль утрати і розпач:

 

Лиш біль страшний, пекучий в серпі там

Все заповнив, усю мою істоту.

Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,

А сліз нема, ні крові, ані поту

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

Ридать! Кричать! — та горло біль запер.

Вона умерла! — Ні, се я умер.

Ведучнй: Її могилу віднайшли зовсім недавно на кладовищі в Івано-Франківську. Звичайнісінька плита з пісковику, котру не пошкодував час. Вона понадтріскувалась і поросла мохом. Па ній написані дати народження і смерті Юзефи Дзвонковської — 1862–1892. Усього 30 років життя…

 

Ведуча: Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона мусила чекати смерті й тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася його заради нього. Він учинив би так само…

 

Читець:

 

Поклін тобі, моя зів’яла квітко,

Моя розкішна, невідступна мріє,

Останній сей поклін!

Хоч у житті стрічав тебе я рідко,

Та все ж мені той спогад серце гріє,

Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не пустила,

В моїх грудях зглушила і вгасила

Любовний, дикий шал.

Тим ти в душі, сумній і одинокій,

Навік вписала ясний і високий

Жіночий ідеал.

А як коли у сні тебе побачу.

То, бачиться, всю злість і гіркість трачу

І викидаю, мов гадюк тих звій;

Весь, день мов щось святе в душі лелію,

Хоч не любов, не віру, не надію,

А чистий ясніти образ твій

На сцені – друга пара ведучих.

 

Ведуча: Жінка, котра була поруч, — Франкова дружина Ольга Хоружинська. Родом зі Слобожанщини, з маленького села Борки на Харківщині, де народилася 10 квітня 1864 року у сім’ї титулярного радника.

 

Саме тоді, коли в Києві перебував Франко (1885 р.). з Харкова приїздить Ольга Хоружинська. Позаду Інститут шляхетних дівчат. Тепер вона — слухачка Вищих жіночих курсів, які зробили зі слобожанської провінціалки розвинену й освічену дівчину з демократичними поглядами.

 

Ольга була привітна, дотепна і відразу впала в око Франкові. Він їй теж сподобався енергією, розмахом думки, культурою, розумом. Куди до нього тутешнім женихам! Та й зовнішність — гарні очі, високий лоб… Ольга своїм товаришкам розповідає, що Франко — людина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на товариша і друга, сподвижника в боротьбі. Перед Ольгою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Саме зараз…

 

У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській, в якому запитує: «Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»

 

Ведучий: Пригадайте його листи, написані 10 років тому до Ольги Рошкевич, сповнені палкої пристрасті. Лист до Ольги Хоружинської холодний і розсудливий. Ольга приймає пропозицію Франка. Він радіє, що вона відважилася через кордон подати йому руку і розділити з ним важке самотнє життя. «За Ваш лист я мусив хоч крихітку полюбити Вас, — пише Франко Ользі. — Показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі».

 

Ведуча: Франко не кривить душею: «’Я мусив хоч крихітку полюбити Вас». Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та далека й загублена любов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Буде його захисницею і прихистком. Зробить те, на що не відважилася ще жодна жінка.

 

Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала.

 

Ведучий: По-різному говорять про Ольгу. Дехто вважає, що, вихована в буржуазній родині, де все робила прислуга, вона не була доброю господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чоловікові спокійного життя, не вміла пристосуватися до обмежених сімейних фінансових ресурсів.

 

Інші згадують, що «вона була добра, чула до людського горя, але непрактична в житті, не навчена до біди».

 

Ольга Хоружинська вивчила українську мову, була вірною дружиною, доброю матір’ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші на його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літературній праці, видавала заснований ним журнал «Життє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. Хіба цього замало? Хіба це не свідчення жертовності й любові? Здавалося б, що саме їй і були адресовані любовні гімни. Але…

 

Звучить мінорна мелодія.

 

Ведучий: Дочка Анна через багато років скаже. «Чи ж не вона була вірною помічницею — дружиною батька, чи ж не допомагала йому в літературній праці. Скільки разів її ім’я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його порадницею».

 

Ведуча: Чи любив Франко свою дружину, якщо писав, що одружився з нею «з доктрини», тобто їхній шлюб мав символізувати єдність Західної та Східної України? Важко сказати. Але годі звинувачувати Франка в нетолерантності, бо це все-таки був геній, а з геніальними людьми вжитися не так просто. Вони несуть факел свого таланту, часто обпікаючи вогнем не тільки себе, а й найрідніших, зате народові факел не пече, а світить.

 

Ведучий: На Личаківському кладовищі, недалеко від кам’яної брили-скелі, яку розбиває кайлом Каменяр, видніється скромний маленький надгробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідо-зеленим, блідо-жовтим, червоним і коричневим неквапливим дощем. Міцно пахне листя дуба і бука. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з могили Франка пригортає її могилу, Ольга Хоружинська з ним завжди…

 

На сцені – перша пара ведучих.

 

Ведучий: З листа Франка до Агатангела Кримського: «Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ».

Ім’я та прізвище цієї панночки Целіна Журовська. Пізніше за чоловіком Зигмунтовська.

 

Народилася в Трускавці, мешкала в Дрогобичі та Львові, де працювала поштовим службовцем, — там її і побачив Франко. Ім’я Целіна знаходимо в повісті «Маніпулянтка». Пізніше жіночий образ у «Перехресних стежках», теж навіяний постаттю Целіни, має ім’я Регіна (цариця). Цариця, королева сонця, мрій і дум поета… Цей момент тонко відчув Микола Вороний. Він написав два вірші «Пам’яті Івана Франка», перший з яких має назв «Ave, Regina» («Радуйся, царице!» — це початок релігійного гімну):

 

Ave, Regina

Вперше хлопчині всміхнулась вона,

Як своє свято справляла весна

І заквітчалася рідна країна…

Дзвонами в золоті сонця бринів.

Душу хвилюючи, спів:

Ave, Regina

Ріс він у мріях… і герце красу

В себе вбирало, мов квітка росу;

Він же, побожно схиливши коліна,

Слухав, як шелестом лісу і тав

Голос таємний співа:

Ave, Regina

І він зустрів ті дорозі соїй

Ту, що була королевою мрій…

Боже, яка чарівна каватіна

Хвилею щастя В ДУШІ ПІДНЯЛАСЬ

І переможно лилась -

Ave, Regina

Стоптані перли, зів’ялі листки

Вслали його перехресні стежки…

Зрадиа доля мужицького сина!..

Але, й останній свій ронячи цвіт,

Серце ні слало привіт:

Ave, Regina

Ведуча: Журовська була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші, тільки на схилі віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов’ю. До образу Целіни Журовської-Зигмунтовської Франко добирає зовсім інші епітети символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою і гордою і не відповіла на любов поета. Ось чому в його уяві вона «женщина чи звір», «сфінкс».

 

Читець:

 

Явилась третя — женщина чи звір

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір…

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, удушу кігтями вп’ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене…

І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні.

Жагою повні, що аж серце спіне.

І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне.

Що забуваю рани,біль,страх.

В марі тій бачу рай, добро єдине,

І дармо дух мій мов у сіті птах,

Тріп очеться! Я чую, ясно чую,

Як стелиться мені в безодню шлях,

І як я ним у пітьму помандрую.

Ведучий: Байдужість Целіни до Франка була вражаюча. Вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів’яле листя». Для чого? Їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило в тій збірці, і вона преспокійно відповіла, то з усього їй найбільш сподобався опис квартири в одному вірші, бо подібну квартиру вона мала по вул. Вронських у Львові. І більше нічого.

 

Ведуча: Целіна Зигмунтовська твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він — слідом. Вона зупиниться — зупиниться і він. То тривало місяцями. Він, як школяр, боявся промовити до неї слово, підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Панну це смішило і злило водночас.

 

Звучить пісня “Як почуєш вночі краї свойого вікна…”

 

Як почуєш вночі край свойого вікна.

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в ТОЙ бік, моя пташко

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розлука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

Ведучий: Коли потім Целіну запигають. чому нона не відповіла взаємністю Франкові, нона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла: він їй просто не подобався. Був рудий, і їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізвище не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

 

Тим часом Франко страждав.

 

Ведуча:

 

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні. Сумні,

Немов криниці дно студене?

Ведучий: Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого і постали оті «ридання голосні» — пісні. Вірші були для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюється. Фатальне кохання, яке опалило серце поета в сорокарічному віці, не принесло нічого, крім страждання і мук. Душа просила спочинку. Можливо, «зівяле листя» поезії Франко прикладав до болючого серця, як колись мама прикладала подорожник до порізаного пальчика… Щоб рана загоїлась. Він вилива свій біль — і відокремлював його від себе, щоб мати сили для подальшої праці.

 

Ведуча: Целіна Зигмунтовська була звичайна приземлена жінка, яка мала свої плани і свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її обрав за об’єкт свого «невиплаканого серця» Франко? Ні. Але чому він говорив про свою любов до Ольги Рошкевич усім? Гордився цією своєю першою світлою любов’ю. Не приховував ні перед ким, чим він зобов’язаний цій жінці… Чому мовчав про Юзефу Дзвонконську і чому так боявся вимовити ім’я Целіни?

 

Ведучий: Гадаю, що знайти відповідь можна в «Зів’ялому листі». Розгорнімо попіл зотлілого листя. Там знайдемо глуху скаргу:

 

Я не тебе люблю, о ні.

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Відмалечку лелію.

«О ні», повторимо про себе, у збірці немає нічого зів’ялого… Тут кожен листочок береже красу давнього розквітлого гаю, що видався раєм на землі. Щоправда, контури тих листочків обпалені любов’ю. Чи оця пізня пристрасть не розгорілася віл того, що колись давно, в дні юності, як писав у одному вірші, він побачив, як йому здалося, щастя. Потім уперто шукав його знову і знову. А його не було. І здалося, що саме тепер воно промайнуло перед ним.

Він кинувся його наздогнати, але виявилося, що все це лише примара, ілюзія, котра ще більше загострила біль, нагадавши про «дні юності».

 

Ведучий: Франко навіть сам собі не зміг дати відповідь на питання, чи любов є добром, чи злом. Він просто любив. Його кохання, котре народилося колись давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, віддзеркалилося холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її в цьому?

 

Ведуча: Любов Франка до жінки — велика, всеохопна, правдива. Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

 

Ведучий: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплетені в ньому ці почуття.

 

Читець:

 

Які слова, дзвінкі її чудові,

Даруєш ти мені. Господь.

Що ми в цім світі без любові?

Лиш грішна плоть, нікчемна плоть.

Куди б не йшли, за що б не брались

Все, виявляється, дарма.

Ніщо у цім ЖИТТІ не в радість.

КОЛИ любові в нас нема.

Любов – не те, що буде вічно,

І ні початку, ні кінця.

Любов як Всесвіт, що магічно

Пульсує в грудях у Творця.

і я складаю в кожнім слові

Йому подяку і хвалу

За цілий океан любові

За кожну крапельку малу.

 

Композиція за творчісто Т.Г.Шевченка

У категорії- сценарії
Автор Галина

Звучить запис приспіву пісні Олександра Білаша ‘Два кольори” у виконанні Дмитра Гнатюка.
Учитель. Сьогодні ми будемо “вишивати” на цьому білому рушникові життя і долю нашого великого поета Тараса Григоровича Шевченка. Рушник поки що чистий, бо не з’явився ще на світ Божий той, кому судилося стати пророком України.
Проектується малюнок хати Шевченка.
Учень.
9 березня 1814 року
В похилій хаті, край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка — мати, вбита горем.
Виходять малий Тарас і його мати.
Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться робить,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово — і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди — з краю в край
Лютує панство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій. сльозами змитій,
О любі діточки малі,
Одны залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене.
Мої ви квіти нещасливі.
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Тарас дивиться на хату
Тарас.
У тій хатині, у раю.
Я бачив пекло… Там неволя
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Дивиться на матір і обнімає її.
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мое мишенята.
Тарас і мати, плачучи, виходять.
Учні розповідають відомі їм епізоди з життя малого Тараса — його поневіряння після смерті батьків (відомості із творів ” В б у р’ я н а х” С. Васильченка, “Н e в і л ь н и к” Д. Бедзика, “Т а расові шляхи” О. Іваненко).
Учитель. Яким же кольором ми вишиємо перші стібки на рушнику дитинства Шевченка?
Учениця прикріплює на рушник першу паперову смужку з чорним візерунком, що символізує сирітство хлопчика.
Учитель. А були в дитинстві Тараса радісні, світлі дні?
Учні згадують любов сестри Катерини до малого хлопчика, його подорож до стовпів, що підпирають небо, захоплюючі розповіді діда Івана Андрійовича про Коліївщину і золотий червонець, який дав гайдамаці Андрію Омеляновичу Шевченку (прадіду Тараса) сам Максим Залізняк. Згадують учні й щиру, вірну дружбу Тарасика та Оксани

Коваленко.
Виходять малі Тарас і Оксана.
Тарас.
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
Оксана.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Тарас.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Обоє виходять.
Учень читає напам’ять “Мені тринадцятий минало”.
Учитель. Радісними, світлими були в дитинстві Тараса й ті дні, коли він служив в управителя Яна Димовського, який допомагав йому пізнати світ, не забороняв малювати і навіть познайомив з художником-аматором Степаном Превлоцьким. Шевченко завжди з вдячністю згадував свого добродійника.
“Вишиваємо” на рушнику’ кілька червоних візерунків
Учні згадуюгь подальші події в житті юного Шевченка — переїзд панської сім’ї 1829 року у Вільно, а в 1831 у Петербург. Розлука з рідним краєм тривала довгих чотирнадцять літ.
На рушнику їх “вишиваємо” чорними візерунками.
Учитель. Як жилося Тарасові в Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час?
Це були радісні, найщасливіші роки. Учні розповідають про зустріч Шевченка в 1836 році в Літньому саду з Сошенком, знайомство з Гребінкою, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем, Венеціановим, викуп 1838 року з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, опіка самого Брюллова, поява в 1840 р. “Кобзаря”, інтенсивне культурне життя та інші події (про це йдеться у творах Л. Смілянсько-го “Поетова молодіст ь”, В. Суходольського “Тарасова юніст ь”).
“Вишивка ” на рушнику доповнюється червоними візерунками.
Учитель. Але, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають “на папері сумними рядами”.
Звучить пісня “Думи мої, думи мої…”
Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі?
Учень читає “І виріс я на чужині”.
Кладеться чорний візерунок на рушник.
Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року… Що приніс цей рік Шевченкові?
Звучить розповідь про те, як, закінчивши Академію мистецтв, Тарас повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській Тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів (наводяться епізоди з книжки В. Дарди “Переяславські дзвон и”). У цей незвичайно плідний для творчості, просто-таки вибуховий рік з’являються безсмертні твори Шевченка “Єретик”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Невольник”, “Великий льох”, “Наймичка”, “Холодний Яр”, “Три літа”.
Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрі-чався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу.
Виходять селяни з косами, граблями. Серед них і Шевченко.
Д і д.
Тяжка наша доля у кріпацькому ярмі, Тарасе!
Селянин.
Пани-кати… Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають,
Бо нічим обуть княжат недорослих!
Дівчина.
…а он розпинають
дову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
Жінка.
…а онде під тином
Опухла дитина, голоднее мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
Д і д.
Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?
Дівчина.
Чи довго ще на сім світі катам панувати?
Шевченко (задумливо)
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкують незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших
Селянин.
Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.
Шевченко. А що мені буде?
Селянин. У москалі оддадуть
Шевченко. Нехай!
Входять жандарми і зарештовують Шевченка.
Селяни бідкаються, сумно хитають головами. З’являєтьься слідчий а селяни йдуть зі сцени.
Слідчий. У вірші під назвою “Сон” зухвало описується його імператорська величність і государиня імператриця. Ви … зневажаєте її величність, у своїх крамольних віршах виливаєте всю свою жовч. Як це там… не можу пригадати … Смеркалося … огонь … огнем…
Шевченко.
Я нагадаю!
Смеркалося… огонь огнем
Кругом запалало,—
Аж злякавсь я…”Ура! Ура!
Ура!” — закричали.
Слідчий. Припинити!
Чути барабанний дріб. Під його звуки cСлідчий читає наказ.
Слідчий. Государ імператор височайше повеліваєває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький кор¬пус з правом вислуги під найсуворіший нагляд з забороною писати й малювати.
Жандарми виводять Шевченка.
На рушнику учні “вишивають ” густі чорні візерунки.
Зображення Шевченка у військовій формі на засланні.
Учитель. І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: “Караюсь, мучуся, але не каюсь…”
Він пише і малює, незважаючи на “височайшу” заборону.
Учні читають поезії “Лічу в неволі дні і ночі”, “Сонце заходить, гори чорніють’, “Ой гляну я, подивлюся…” та ін.
Після поезії “Сонце заходить…” звучить пісня “Зоре моя вечірняя”.
Учитель. Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна й не зрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. вона- в кожному рядку його поезії. співець-патріот, мученик, засланець, мріє ще повернутися на її зелені лани, вилити там своє горе:
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну…
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими,
З темними лугами
Учні читають уривки з поезій “Заповіт, “І виріс я на чужині”, “І досі сниться під горою”.
Палку поетову любов до України позначаємо на рушнику багатьма червоними візерунками.
Учитель: Але не судилося Шевченкові не вільним, а й дожити до жаданої реформи 1861 року. За десять днів до смерті він написав останні рядки:
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
ірші нікчемні віршувать
То заходьте риштувать
Вози в далеку дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать…
Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1861 р. відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.
Кладеться траурний візерунок на рушнику.
Трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко заповідав:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого.
На Вкраїні милій…
І друзі виконали заповіт поета.
Один з учнів розповідає і показує на карті шлях перевезення праху поета в Україну в травні 1861 року.
Зображення — могила Шевченка в Каневі.
Учениця читає вірш Сосюри “На могилі Шевченка “.
Учитель. Закінчилося життя нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях живі й ненароджені земляки поета в Україні й не в Україні…
Чорні кольори на рушнику долі Шевченка переходять у червоні кольори всенародної любові та вдячності.
Завершує урок пісня О. Осадчого “Шлях до Тараса” у виконанні В. Зінкевича.

Свято 8 Березня з казковими героями

У категорії- сценарії
Автор Галина

Ведучий. Доброго дня вам, любі діти, доброго дня, дорогі гості.
Ведуча. А день сьогодні і справді добрий, чудовий, співучий. Сьогодні у нашому залі зібралися найпочесніші гості — це добрі, працьовиті, ніжні й ласкаві матусі і бабусі.
Ведучий. Давайте ми їх привітаємо оплесками. (Діти плескають).
(Звучить музика, і на середину залу, підстрибуючи, вибігає Капітошка).
Капітошка.
Зараз рахувать візьмуся,
Скільки мам тут і бабусь,
Скільки милих діточок,
Мов у лузі квіточок.
Нині славне свято —
Свято всіх жінок.
З 8 Березня вітаємо
І концерт свій починаємо. (Із-за дерева виглядає Вовк і бурмоче).
Вовк.
Тара-рам, тара-рам,
Веселитись вам не дам.
Капітошка.
Чи це хтось сказав, чи мені почулося?
Ні, наче нікого більше не чути.
(Пісенька Капітошки. Після пісні Капітошка дістає торбинку).
Капітошка.
Діти, бачите ось цю чарівну торбинку! Я її принесла сюди на наше прекрасне свято, але в ній не дощик. Дощик я залишила у мами-хмаринки. А в цій чудовій торбинці я принесла вам сьогодні цікаві ігри, пісеньки, загадки, казочки, щоб веселіше було свято.
А ось і перша загадка – музична,
Бо ж свято в нас не зовсім звичне.
(Звучить музика).
Ведуча.
Що за чарівниця, неначе цариця,
Наказ свій послала, щоб краса вставала?
Ведучий.
Все оживить, все звеселить,
Як тільки струсить рукавом —
Синіють проліски кругом.
Діти. Весна.
(Під музику, кружляючи, виходить Весна).
Весна.
А ось і я – Весна-красна,
Куди ступаю – сонце сяє,
Усе навколо оживає.
А ще пробуджую від сну
Я нашу землю чарівну.
Я теплом усіх зігрію
І здоров’я вам навію.
1-а дитина.
Ой, весна – днем красна,
А що ж ти, Весно, нам принесла?
Весна.
Принесла я вам, хлоп’ята,
Мам чудових гарне свято,
Ви це свято починайте,
У таночку покружляйте.
(Діти виконують хороводний танок «Ой, весна» з квітучими гілочками).
2-а дитина.
Весна приходить з ласкою
Та із своєю казкою.
Ви загадку відгадайте
І казочку розповідайте.
Весна.
Були собі дід і баба,
А у них був дружок,
Що ходив гуляти
В зелений лісок.
Він був дуже спритний,
Від усіх тікав.
Та одного разу
До лисиці хитрої на зубок попав.
Діти. Це казка «Колобок».
(Під музику вибігає Колобок, рухається підстрибуючи і зупиняється на середині залу).
Колобок.
Сьогодні світле свято,
Вітаємо усіх:
І любих вчителівлів,
І любих мам своїх.
(Діти виконують пісню «Мамине свято»).
(Під музику виходить кіт Леопольд з вудочкою і кошиком у руках).
Леопольд.
Ой, куди це я потрапив?
В яке царство завітав?
Я на рибалку зранку йшов
І вудочку узяв.
Так не мовчіть же ви,
Так підкажіть же ви, де я?
Ведуча. Ти на святі вшколі.
Діти (по черзі).
Із веселим святом,
Із кінцем зими
Любих нашим мам
Тут вітаєм ми.
Ще не прощалися з зимою,
Та вже весна несе тепло.
Це свято мами дорогої,
Це 8 Березня прийшло.
Матусям рідним в подарунок
Поставим квіти на столі.
Для них ми гарний візерунок
Намалюєм на листі.
Матусі наші милі —
Найкращі з усіх мам,
І пісні, і таночки
Даруємо ми вам!
(Діти виконують танок «З іграшками» під пісню у запису «Маленькая страна»).
Кіт Леопольд. А-а, тепер я все зрозумів. Як чудово потрапити на веселе свято! Я теж буду святкувати та радіти, я навіть пісеньку знаю веселу про дружбу.
(Виконують пісеньку «Якщо добрий ти»).
Ведучий. Ой, ще хтось до нас на свято поспішає! Ой-ой-ой! Та це ж Бабусі Ягусі!
(Під музику вибігають Бабусі Ягусі).
1-а Бабуся Ягуся. А-а-а, свята захотіли? Веселитеся, радуєтеся, так?
2-а Бабуся Ягуся. А Бабусь Ягусь до себе на свято не запросили? Але ми ось самі до вас прийшли.
3-я Бабуся Ягуся. Ми теж уміємо співати, танцювати, вірші читати. Ось послухайте.
(Бабусі Ягусі розповідають віршики-потішки).
1-а Бабуся Ягуся.
— Умивайся ж бо, синочку, швидше, не барися.
— Та за мене он в куточку кіт уже умився!
2-а Бабуся Ягуся.
— Ох і набрид же своїм плачем ти мені, Петрусю.
— Та це ж не вам я, мамо, плачу.
— А кому?
— Бабусі.
3-я Бабуся Ягуся.
— Тату! – вигукнув Степан, – купи мені барабан!
— Та у нашій, сину, хаті шуму й так уже багато.
— А я на ньому будуграти, як ви ляжете вже спати.
(Частівки Бабусі Ягусі).
Ведучий.
Бабусі Ягусі до нас прилетіли,
Чимало справ тут наробили,
Але ми зараз всі, хлоп’ята,
Продовжуємо наше свято.
1-а дитина.
Матінко, матусенько, ти ж моя єдина,
Я до тебе горнуся, мов мала стеблина.
2-а дитина.
Матінку ріднесеньку з святом привітаю,
Розкажу тобі єдиній, як тебе кохаю.
3-я дитина.
Матусенько ріднесенька, я тебе кохаю,
А у це велике свято піснею вітаю.
(Пісня про маму)
Ведуча.
А ось іще одна загадка,
Якщо її відгадаєте — казочку називаєте.
1-а дитина.
Знайшов півник колосок,
Змолов борошна мішок,
Спік негайно у печі пиріжки та калачі,
Мишенят не пригощав —
Жоден з них не помагав.
Діти. Казка «Колосок».
(Під музику виходить Півень).
Півень.
Рано-вранці я встаю,
Всіх я піснею бужу,
Прокидаються хлоп’ята, і мишата, і зайчата,
Та беруться до роботи від суботи до суботи.
Всіх бабусь у цьому залі я теж гаряче вітаю,
Вони прокидаються дуже рано
І до роботи беруться старанно.
Любі бабусі, вас ми вітаємо,
Радості, щастя, здоров’я бажаємо.
(Пісенька «Про бабусю»).
Ведучий.
Молодець, півнику, гарно співав,
Бабусь усіх із святом веселим вітав.
Ведуча.
А наступна загадка така.
Вона така трудівниця,
Красуня і чарівниця.
На балу танцювала завзято
І була там найкраща, хлоп’ята!
Діти. Попелюшка.
(Під музику на сцену вибігає, кружляючи, Попелюшка).
Попелюшка.
Як чудово, любі діти, вас отут усіх зустріти.
Гарне свято — це чудово, в залі посмішки, пісні.
Поздоровить всіх таночком дуже хочеться мені.
(Пісня Попелюшки).
Ведучий.
Ось іще одна красуня,
Вся в червоному вбранні,
І весела, й працьовита,
Ще й співає все пісні.
Йде тихенько по доріжці
До бабусиної хижки.
Діти. Червона Шапочка.
(Під музику виходить Червона Шапочка. Пісня Червоної Шапочки. Назустріч вибігає Вовк).
Червона Шапочка. Скоро 8 Березня, і я хочу привітати свою бабусю із святом. Ось і гостинці їй несу. (Показує кошик Вовку). Моя бабуся знаєш яка? Вона добра та лагідна, а ще дуже-дуже мене любить. А казок знає багато-пребагато!
Вовк. Ой, як сумно. А я не маю такої гарної бабусі. І мені ніхто і ніколи не розповідав казок.
Червона Шапочка. Ну, не сумуй, Вовче. Пішли зі мною, я познайомлю тебе зі своєю бабусею.
Вовк. Ой, це дуже добре!
(Йдуть під музику і зупиняються біля хатинки, що стоїть у лісі. З хатинки виходить Бабуся).
Бабуся.
Ти навіщо, сірий, сюди прийшов?
Невже знову за старе взявся?
Вовк.
Та ні, ну що ви!
Я вже зовсім іншим став.
Я бігаю по лісу сам, блукаю,
Нікого я не ображаю.
Бабуся. Ну, тоді залишайся в мене, будеш мій дім охороняти.
Вовк. От і добре, а я ще вмію співати і танцювати.
(Танок Вовка і Червоної Шапочки).
Ведуча.
От і закінчується наше свято.
І хочеться мені ще раз усіх привітати.
І матусь дорогих, і бабусеньок своїх
Із святом ми вітаємо, Усмішок, здоров’я, щастя Від душі бажаємо.

Ведучий.
Ми співали й танцювали,
Із святом всіх вас привітали.
Прощавайте, в добрий час!
І приходьте ще до нас.

ПІСЕНЬКА КАПІТОШКИ
Капітошка я весела,
Хоч не маю я оселі,
Та росла я на хмаринці,
Дощик я ношу в торбинці.
А як треба, розсіваю,
Всі городи поливаю,
Щоби виріс з краю в край
Пречудовий урожай.
ПІСЕНЬКА ВЕСНИ
Мене зовуть Весна-красна,
Буджу природу я від сну,
Дощами я умилася
Хай квітне все, радіє все,
Весна іде — тепло несе.
ПІСНЯ КОЛОБКА
Я веселий Колобок,
Я усіх дітей дружок.
Від бабусі я тікав,
І від діда я тікав,
І від вовка я тікав,
І від зайця я тікав,
А до вас, малята любі,
Я на свято завітав.
ПІСНЯ ПОПЕЛЮШКИ
Цілий день працюю я, втоми я не знаю,
І весела, й працьовита, пісеньку співаю. (Двічі)
Я працюю бездоганно, та за це не маю шани,
І ніколи не журюся, Попелюшкою зовуся.

За матеріалами О.М.Остроумової, м.Київ

3бережімо природу!

У категорії- сценарії
Автор Галина

Ведучий:

1.  Добрий день вам, любі діти.

Ми вас просим не шуміти,

Розкажу цікаву казку,

Тільки слухайте будь-ласка

Насторожте свої вуха -

Молодець хто нас послуха.

 

Ведуча:

2. З давніх-давен на Землі володарювала цариця Природа, яка дбала про взаємини живих організмів з природою і поєднувала в собі всі науки. Людимали примітивні знаряддя праці і тому не могли сильно зашкодити природі.

Проходили сторіччя, люди все більше вирубували ліси та бездумно

використовували природу. Занепокоїлась цариця Природа, але вона нічого не могла вдіяти. Сучасна людина оголосила війну природі і природа відступає під натиском цивілізації. І зараз вийде привітати присутніх всіх Природа-мати.

 

Природа:

3. Людино мила схаменись!

Поглянь навколо подивись,

Якої шкоди завдала,

Своїм озерам і рікам.

 

Людина:

4. Стічними водами розведені річки

Відходами насичені ґрунти

Від квітів пахне гербіцидами

Від комах інсектицидами.

 

Природа:

5. На всій планеті потепліло

Від часу й диму посіріло

Дерева від отрути похилились

Берізки чорними зробились.

 

Людина:

6. Оболонки землі отруту вбирають

Кислотні дощі землю поливають

Парниковий ефект вкоріняється

«Мирний атом» вже нам не підкоряється.

 

Природа:

7. Незважаючи на сумні прогнози,ви ще можете поліпшити майбутнє своєї Планети, якщо цим порятунком займеться кожен із вас. І кожен із вас буде дотримуватися екологічних норм і правил.

 

Ведучий:

8. З того часу, як люди

Природу на землі почали зневажати

Змушений Бог був на Землю

Ангела свого послати.

Йому ім’я – Еколог.

Вас просимо: запам’ятайте, пильнує він землю і небо.

А зараз його вітайте.

 

Еколог:

9. Я – Еколог на Землі,

Турбот повні дні мої,

Що тут люди натворили,

Накидали,насмітили…

І повітря задиміли.

Що це сталось з вами люди?

Це ж як такдо нічого не буде:

Ні річок, ні гаїв, ні криниць,

Ні комах, ані звірів, ні птиць,

Ані квітів, ні трав, ні повітря,

Ні людей! Хоч тепер вже повірте,

Зупиніться – останній є шанс

Огляніться – благаю я вас!

 

Повітря:

10. Я захищаю на Землі все живе, відміряю дозу сонячної енергії. Безпечну на Землю, решту поглинаю сам. Інакше вона б нагрілася вдень до +100 градусів Цельсія, а вночі охолодилася до -100 градусів Цельсія.  Захищаю Планету від метеоритів. Маю друзів: це Озон, Кисень, Вуглець.

Куди ступиш-всюди…

Хоч не бачиш nа вживаєш.

Це про мене?

Якщо чисте-то прозоре

Якщо хімія-то горе.

Людина!Так!

Так, мій брате, що наймолодший

Собі він заробляє гроші

У промисловість їх вкладає,

А дим у небо випускає

То спреї різні до парфуми

З автомобілів газ отруйний

І… аерозолі

Це все шкідливо для озону

Його невпинно я ламаю,

Але пробачте не встигаю

Як буде й далі так тривати

Я перестану існувати.

 

Фреони:

11. Ми шкідливі фреони, і не вірим в забобони. Полюбляєм жити в аерозольних балончиках з фарбою, лаками,парфумами і старих холодильниках і кондиціонерах. Пожираєм озон з атмосфери, яка захищає Землю від жорстокого ультрафіолетового випромінювання. Через нас в атмосфері утворюються озонові діри.

 

Людина:

12. Я – Людина – частина Природи. Ми підписуємо міжнародну угоду щодо відмови від фреонів. Ми збудуємо очисні споруди, будемо використовувати сонячні двигуни,щоб не забруднювати повітря і знешкодити хімічні відходи.

Рятуємо чисте повітря

Рятуємо воду – в морях, океанах,

Рятуємо Землю. Рятуємо небо.

Від кого рятуєш? Від себе.

Поки не пізно і можна

Хоч щось зробити.

 

Еколог:

13.  Я – Еколог неспроста,

Я і в будні і в свята

І рослині, і тварині

Часом також і людині

Помагаю в небезпеці.

 

Ведучий:

14. Дивлюсь я на небо,

Й думку гадаю,

Що ми після себе на світі лишаєм,

Ліси наші гинуть, нема більше рік,

Пташки покидають край рідний навік.

Не чисте повітря, у ґрунті нітрати

І слово «Чорнобиль» нам страшно згадати,

А щоб на світі не сталось біди,

Шануй природу усюди й завжди!

 

Ведуча:

І5. Одного спекотного серпневого дня їхав потяг із хімічно небезпечним вантажем. Це був фосфор. І через те,що люди недбало поставились до транспортування цього надзвичайного вантажу; він загорівся і утворилася жовта їдка фосфорна хмара.

Пухнаста вата пливе крилата,

Чим вата нижче дим кислотний дощик ближче.

 

Фосфорнахмара:

16. Це я хмара фосфорна,

У мандрівку зібралась.

Я жовта, пухнаста і їдка

Облечу багато міст і сіл,

Не дам жити ні людині, ні тварині,

Ні пташині, ні рослині.

Тільки я боюсь,що люди розумом своїм мене зможуть подолати. А поки що піду пошукаю собі друзів і спільників. Полечу-но я до хімічного заводу, який видає багато диму і наберуся сил.

Вилітай,  дим, вилітай,

Силоньки мені додай,

Потанцюєм, покружляєм,

З вітром заспіваєм,

Чадом посмакуєм.

Іди-іди,  дощику,

Зварим тобі борщику

З чемериці, мухомора

Блекоти й наркоти

І всякої талди-булди.

 

Кислотнийдощ:

17.  Я іржавий, кислотний дощ.

Не грибний, а їдкий

Заболотний, руйнівний

Все жовтіє, висихає

Порятунку вам немає.

 

Людина:

18. Ми встановимо надійні фільтри. Не забудемо їх міняти і повітря чистим зберігати. Смог очистимо, газ відфільтруємо.

 

Кислотний дощ:

19. Ой, ой, нема мені життя на землі. Може мені полетіти до найзабруднішених міст Чорнобиля, Маріуполя, Донецька, Луганська, Запоріжжя.

 

Ангел:

20. Забруднене повітря часто стає причиною захворювань органів дихання-бронхів та легень. Вихлопні гази,чад підвищують стомлюваність організму, послаблюють пам’ять, увагу, погіршують настрій.

 

Природа:

21. Що ж нам робити? Адже природа гине на очах. Як тут здоровим бути тож треба заходів вживати і у Еколога спитати.

 

Ангел:

22. Хто,як не ми. поможем цій землі.

Вона стократ віддячить нам розмаєм.

Задумайтесь великі та малі

Яке багатство та красу ми маєм.

 

Людина:

23. Прозорому всміхайтесь ранку,

Радійте кожному світанку,

Милуйтесь квітами у полі

І буде всього в нас доволі,

Звірят і птаство не чіпайте,

Дерева молоді саджайте.

 

Ведучий:

24. А зараз до вашої уваги танок «Пробудження квітів».

 

Парниковий ефект:

25.  Я – парниковий ефект, мої друзі-вуглекислий газ, чад, що панують над великими промисловими містами і накопичуються, створюючи смог,  який не пропускає сонячні промені до Землі. На планеті стає тепліше і я можу спричинити глобальне потепління клімату.

Нині я погоду прогнозую

Можу ураганом,  можу смерчі створювати

А в спекотні дні – пожежі розпалити.

 

Ведуча:

26. За останні століття середня температура підвищилася на пів градуса Цельсія. Здається мало? 0, ні! Цього достатньо, щоб підвищити рівень моря і почали танути льодовики, а це призведе до затоплення території розташованої на рівні моря і нижче.

 

Природа:

27. Зникне суша на очах

Розтане лід в льодовиках,

Хвиля – руйнівник прийде,

Все цунамі замете.

І людину, і тварину,

І зеленую рослину.

 

Людина:

28.  Я врятую, збережу

Ситуацію спасу

Мудрих вчених запрошу

Відвоюю в моря сушу

Пустелю садом засаджу.

 

Вода:

29. Світ довкола вас – це я Вода.

Я в струмочку, в океані

У водопровідному крані

і в морському ураганів штормив хвилях

У рослині і в тварині і в допитливій людині.

Вода – це прекрасна рідина

Без запаху й смаку вона

Життя без неї неможливе.

Я символ знань, чистоти і мудрості,

Вірності і родоводу, джерело його душі.

Корисна й завжди важлива

Оазис там,  де є вода,

А де нема – пустеля дика.

В храмі мод я освячу,

Покроплю і похрещу -

Силу мою непросту

Чудодійну, чародійну,

А в Святі дні – ще й благодійну.

На Йордан, на Купала,

На Петра й Павла,

А на Іллі я близько до стерні

Умийтеся, помолодійте

і ніколи не хворійте.

 

Ведучий:

30. Йорданська вода – це велика святість. Вона зцілює душу людини, очищає її від всякої нечисті і позбавляє від скверни, різних хвороб. З давніх-давен в Україні існували жертовні джерела, колодязі, в яких проходили освячення.

 

Вода:

31. О чистий струменю,

Ти не зачах.

Підтримую тебе, не дам померти

Бо як є вода до буде і життя.

 

Людина:

32. Існує думка, що вся система річок, джерел – це артерії Землі: вода тече по них так само, як кров у тілі людини.

 

Вчений:

33.  97% на Землі – це солона вода. Але для мешканців планети потрібна прісна вода. Вода в льодовиках Антарктиди, Арктики, Гренландії високих гір, у підземних водах – і ці запаси приховані від людини. Великої шкоди воді завдають атомні і теплоелектростанції. Стічні води і токсичні речовини виснажують отруюють джерела прісної води. Відновлення чистої води в природі триває 300-400 років. А вдома, щоб вода не псувалася в неї опускають предмети із срібла! Срібло, як відомо вбиває мікроби.

 

Каламутний Дніпро вже аж стогне від горя і гніву

Засихають гаї, переліски, ліси,

Благослови, Боже, наші води

- скарби нам даної природи.

Я зроблю все, щоб володарка Вода була завжди чиста.

 

Лісова фея:

34. В екологічному царстві

Лісовому державстві

За високими кам’яними горами

За неораними долинами

Лісовий люд проживає.

Це і гаї,  і долина

І тендітная рослина.

Людино мила! Людино добра!

Не рви в букети квітів,

Все,що навколо бачиш ти

Рости повинно і цвісти!

Дерева, друже, не ламай!

Вони – твої легені

Змайструй шпаківню

Посади біля хати калину

В природу із добром іди,

Вона тобі, як мати

Віддячить за добро тобі

Земля теплом родинним.

Люби і бережи її

Будь гідним її сином.

 

Флора:

37. Я володарка рослинного світу.

Чи знаєте,що мені треба?

Чистого дощика й синього неба

Треба чути і бачити влітку

Як заливається жайвір над житом.

Флора, Я давня богиня.

Зелен роду берегиня

І вродлива, й сановита

Вся квітками оповита

Розвиваю квіти всюди

Аби радість мали люди.

 

Фауна:

38.  Я богиня тваринного світу,

Треба,щоб в лісі лиса і лося

Місця живого хоч трошки знайшлося,

Треба ще рибок малих і великих

В чистих-пречистих озерах і ріках.

На засмічений ліс, як погляну

Бачу зламані гілки маленькі

Бачу птахів і звірів нещасних

Обливається кров’ю серденько.

 

Флора:

39. Я надію на краще маю

Буде стрімкий пташиний політ

І калина і проліски в гаю

Ще цвістимуть нам тисячі літ.

 

Фауна:

40. У птахів і у різних звіряток

Стане краще життя на землі

І ніхто не зламає їм хаток

Бо то друзі найкращі твої.

 

Природа:

41. Кожній стеблині радіти

Сад зелений садити

Хай оживе вода Дніпрова

Правічні височать дуби

І хай полин-трава-чорнобиль

Не стане іменем біди.

 

Фауна:

42. 3бережімо природу! Не треба нищити первозданну благодать. Залишимо помилуватися нею і нашим нащадкам. Щасливі ми, що народилися і зростаємо на такій чудовій українській землі, серед неповторної краси природи!

«Боже врятуй Україну»

 

 

 

 

 

«Зичу вам на Новий рік»

У категорії- сценарії
Автор Юлія Лига

24 грудня у стінах нашої школи відбулося свято «Зичу вам на Новий рік». Його підготували учні 3-А класу (Класний керівник Амельченко З.Є. )

 

Сценарій новорічного ранку

Учитель 1. Добрий вечір, любі Друзі,

І дорослі, і малі!

Вас зустріти свято з нами

Запросили ми сюди.

Будемо пісні співати,

Розважатись, танцювати!

Ви прийшли усі до нас

Новорічний стріти час.

У нас ялинка на гостинах,

Всюди гомін, сміх завзятий.

Перші класи зустрічають.

Учителі разом. Рік новий — найкраще свято.

Учитель 2. Рік новий крокує гордо,

Йде з дарунками до нас.

Тож ми хочемо сьогодні…

Побажати: «В добрий час!»

Щоб усі були здорові,

І ніколи не хворіли.

Щоб були слухняні діти,

І батьки за них раділи.

Щоб добро було у хаті

Та лунав дитячий сміх,

Щоб усі були веселі…

І щасливі цілий рік!

(Музика, завиває завірюха.)

Зима. Вітаю вас! Вітаю всіх!

Мене давно чекають.

Бо я — зима, до вас прийшла,

Нехай усі стрічають.

Ви чули казку, ніби я

Жорстока і презлюча.

Та це неправда, скажу вам,

Душа моя — співуча.

Співають в ній вітри, сніги,

Співають хуртовини.

Це — колискова для землі,

Спочинок — для людини.

Щоб ви повірили мені,

Я подарую казку.

Усім, усім у залі цій

На добру, довгу згадку.

Але казка щоб прийшла,

Треба музики багато.

Тож ставайте всі у коло,

Будем зараз танцювати.

(Хоровод (музика).)

Зима. Не за горами високими, не за полями широкими, а далеко-далеко, у темному-претемному лісі, заховавшись від злої мачухи-королеви, жила красуня Білосніжка. Усі лісові мешканці всіляко намагалися розважити і розвіяти сумні спогади дівчинки, і виріши­ли влаштувати новорічне свято з ялинкою, прикрасами, піснями і танцями.

(Біля ялинки Білосніжка, звірята)

Білосніжка (сумно). Ах! Яка гарна ялиночка, як вона сяє!

Ох! Спасибі вам, любі, що свято влаштували.

Ох-ох-ох!

Ведмедик. Білосніжко, ти знову зажурилась.

Чи тобі погано з нами, чи не­весело?

Лисичка. Ось дивися, що я тобі покажу!

(Голос з-за сцени.) Гей! Мерщій усі сюди!

(Лунають тривожні акорди.)

Зима. А в цей час у своєму пала­ці мачуха Білосніжки — королева-чаклунка розмовляла зі своїм дзер­кальцем.

Королева. Білосніжка із палацу

Зникла раз і назавжди.

А ти, дзеркальце чарівне,

Мені правду розкажи:

Я на світі всіх чарівніш?

Я на світі всіх миліш?

І такої королеви

В цілім світі не знайдеш?

(Королева дивиться у дзеркало, чекає на відповідь.)

Дзеркало (голос із-за сцени). Ти чарівна, в чому річ.

Ти красива й білолиця.

Але в лісі дрімучому,

У будинку співучому

Зі звірятами вона —

Та, що в світі наймиліша,

Білосніжка білолиця.

(Королева лютує.)

Королева. Що ж робити маю я!

Білосніжка, а не я!

Щоб моїй біді зарадить,

Силу злую буду вадить:

Швадри-мадри-пудри-жвудри,

Скою-строю-жмою-трбю,

Сила злая, будь зі мною!

(Тріск — гам — шум. У залі з мітлою в міні-сукні з’являється Баба-Яга, нафарбована, вифран-чена.)

Королева. Не розумію, що від­бувається?

Чаклування не так збувається!

Хто ти? Звідкіля?

Де нога твоя кістяна?

Баба-Яга. Я — чудова, я — гар­ненька!

Бамбіна-Янджеліна!

Кістяна, люди кажуть, в мене нога.

Ніс страшний, вилупкувата,

Горб на спині? Ви повірили, дівчата?

А я — ні!

Століття XXI — цивілізація!

Гарна баба — гарна нація!

Королева. Що-що?

Баба-Яга. Ну що-що? Медицина тепер — вищий клас! Косметична операція це називається. Тут підпра­вила, там підтягнула, ніс поміняла, «бабі-шухер» натягнула. Це пояс та­кий. Бач, фігура яка стала, манікюр зробила, і педикюр, до речі, також. Показати?

Королева. Годі базікати! Теж мені красуня! Ти забула свою спеці­алізацію?

Хутчіш викликай свою силу не­чистую!

Треба погубити Білосніжку не­нависную!

Баба-Яга. Зараз усе зроблю! Може, по-сучасному?

Дорогенькі діточки, шанов­ні батьки, може, хтось позичить свій мобільник? Обіцяю довго не говорити: так, годинку-другу.

Ні? А ще кажуть, що Баба-Яга скупа!

Ну добре, доведеться старим пе­ревіреним способом!

Кощій, Викликали? Кощій до ваших послуг.

З найкращими побажаннями і ві­таннями.

Дозвольте поцілувати вашу ручку!

Королева. І цей туди ж!

Баба-Яга. Чого це ти такий куль­турний став?

Кощій. Та я, з вашого дозволу сказати, саме з кіностудії поверта­юся. Оце, даруйте, закінчилися саме зйомки «Гаррі Папера», де я голов­ну роль зіграв. А ще «Супермен» і «Бетмен». Ось я й увійшов у роль.

До речі, вам ніхто не говорив, що ви надзвичайно привабливі?

(Королева стукає Кощія по голові.)

Кощій. За що?

Королева. Щоб як увійшов у роль, так і вийшов із неї.

А зараз — до роботи! Оце яблу­ко дівчині тій подаруйте, що в лісі зі звірятками ялинку наряджає.

Баба-Яга. Твій наказ буде вико­нано враз!

Кощій. Тільки ми його заради

Перемінимо наряди.

(Дістають з-під ялинки костю­ми Діда Мороза і Снігуроньки.)

Королева. Ну все, в добру путь.

Нехай злі сили з вами будуть.

(Злі сили виходять. З-за ялинки виходить Білосніжка зі звірятками. Хоровод «Морозець».)

Зима. А тим часом у лісі розпо­чалося новорічне свято.

(Звучить новорічна мелодія Ли­сичка мугикає мелодію.)

Ведмедик. Ось і Новий рік на­став. Скоро прийдуть Дід Мороз і Снігуронька. І ми розпочнемо свято.

Бшосніжка. Ах!

(Заходять Баба-Яга і Кощій у костюмах Діда Мороза і Снігу­роньки.)

Кощій. З Новим роком!

Баба-Яга. Ми оце з дідусем уже

Принесли подарунки для вас,

Кажуть, тут Бшосніжка живе,

Подарунок для неї — у нас.

(Дає яблуко.)

Білосніжна. Яке гарне. Мабуть, смачне!

Як ви, друзі, гадаєте, з’їсти це яблуко?

Дйш-Ні!

Ведмедик. Облиш, Білосніжко, зачекай! Тут щось не так!

Лисичка. Це не справжній Дід Мороз!

Ведмедик. Подивись, де його борода?

Лисичка. А в Снігурки чомусь мітла!

Разом. Ой! Та це ж Баба-Яга!

(Музика тривожна. Білосніжка зі звірятами ховається.)

Королева. Хто посмів мені за­важати,

Мої темні справи проробляти?

Хто посмів мене турбувати,

Той зі злом буде справу мати!

Відтепер не будете ні танцюва­ти, ні жартувати, ні пустувати. Не буде ніякої ялинки, ні Діда Мороза, ні Снігуроньки. Ваше свято закінчи­лося. Я зачаровую цю залу.

(Чаклує. Ялинка згасає.)

Зима. Щось у нашій казці пішло не так. Невже все ось так і закін­читься? Ану, діти, чи можемо ми протистояти чарам злої королеви? Чи зможемо ми танцювати?

(Танець «Каченят». Фонограма казкової музики.)

Снігуронька. Добрий день, любі діти!

Ви прийшли, щоб відзначати

Новорічне гарне свято.

Але сталася біда…

Дід Мороз ішов, втомився,

Ще і памороззю вкрився.

Між снігами заблукав,

Ще й до чаклунів попав.

Ті погані чаклуни

Наробили нам біди:

Діда так зачарували,

Так від нас замаскували,

Що став дідусь наш чаклуном,

А мішок його — горбом.

Він іде-бреде сюди —

Не минути нам біди.

Зима. Люба Снігуронько, дорогі діти! Здається, я знаю, як визволити Діда Мороза від чарів злої королеви. Треба всім нам виконувати усі його бажання. І що сумлінніше ми будемо це робити, то швидше зникнуть злі чари! Але тихо, здається, він іде.

(Музика, тупіт. Заходить Чаклун.)

Чаклун. Ов-ва! Куди це я по­трапив? Так, ялинка світиться, оче­нята блищать, людський дріб’язок сидить, розкривши дзьобики. Та це ж свято! Зараз посвяткуємо (сідає). Хочу пісню (співає). Ні, голосу в мене немає сьогодні. Нехай хтось мені заспіває.

Зима. Діти, розважимо дідуся, усі заспіваємо для нашого гостя.

(Хоровод (англійський).)

Чаклун. Веселі пісні ви знаєте. Мабуть, і я в дитинстві так співав. Та не пам’ятаю я дитинства, взагалі нічого не пам’ятаю. А може, я зовсім не з цих країв? Схожий я на інозем­ця? Перевіримо. Хочу, щоб зі мною розмовляли іноземною мовою.

(Діти читають вірші англій­ською мовою.)

Чаклун. Щось я став таким ро­зумним та поважним. Здається, я вже добре навіть вивчив англійську.

Зима. А що, діти, перевіримо, як наш дідусь вивчився.

(Загадки англійською мовою.)

Чаклун. Ох, і втомився я вже сидіти, хочу свої старі кісточки розім’яти. Шановна Зимо! Хочу розваг!

Зима. Аякже, дорогий Чаклун-чику! Наші діти вміють усе.

1. Гра «Я найсильніший».

2. Гра «Я + ти».

3. Гра «Стільці».

4. Гра «Подарунок на стрічці».

5. Гра «Я тут».

Чаклун. Ну і втомився я. Спати хочеться. Але так я не засну. Хочу колискову. І чим голосніше, тим краще.

Люблю засинати, коли хтось бубонить біля вуха. Це викликає у мене сонливий настрій.

(Учениця співає «Колискову».)

Чаклун. А тепер не хочу спати,

Хочу ще потанцювати.

(Танець під стрічкою (пояснює Чаклун). Під час хороводу зникає Чаклун.)

Зима. Діти, а де ж це наш гість дорогий, де ж це Дідусь Мороз подівся?

(Музика. Виходять Дід Мороз і Снігуронька.)

Дід Мороз: А ось і я!

Щира дяка вам, дітлахи,

Що мені допомогли.

З Новим роком!

З Новим роком!

Я вітаю всіх дітей!

З Новим роком!

З новим щастям!

Я вітаю всіх гостей!

Ну все, Снігуронько,

Можемо збиратись,

У далеку дорогу

Будемо відправлятись.

Снігурочка. Дідусю, а ти ні­чого не забув? За те, що діти так гарно тебе веселили, треба їм… щось!..

(Дивиться на дідуся.)

Дід Мороз. Сказати.

Снігуронька. Та ні. Треба щось…

Дід Мороз. Заспівати!

Снігуронька. Ну, дідусю, добре подумай. Чого діти чекають най­більше?

Дід Мороз. Оцінок!

Снігуронька. Та ні. Це вони вже всі мають. А від Дідуся Мороза ко­жен чого чекає?..

Дід Мороз. Щось я вже зовсім розгубився…

Дітки, а ну підкажіть мені!

Снігуронька (з дітьми). По-да-рун-ків!

Дід Мороз. А й справді. Думаю ж собі, що я щось забув. Адже у мене ще мішок великий є!

(Вручають подарунки. Музика.)

Снігуронька. От і прийшов наш час прощання.

На порозі — розставання.

Нехай у новому році

Ще яскравіше сяють зірки,

А у кожен дім заходять

Радість, щастя, усмішки!

Дід Мороз. Любі діти, милі діти.

Виростайте, наче квіти

І на радість всій родині,

І на славу Україні.

Хай щастить вам увесь рік!

Разом. З Новим роком!

Чекайте на нас у наступно­му році.

(Дід Мороз і Снігуронька вихо­дять. Фонограма «Коляди».)

Учитель 1. Дорога наша роди­но! Дозвольте у переддень Нового року зі святом вас привітати!

Учитель 2. І від усього серця й чистою душею вам повіншувати.

Уичтель 1. Віншую вам щастям

Та Рождеством Христовим!

Учшпель 2. Той, що в яслах лежить,

Хай витягне руку

І вас поблагословить!

Разом. Христос ся рождає!

Учень 1 (сіє пшеницю). Сію жито і пшеницю,

Щоб дав Бог густу пашницю.

Зичу вам на Новий рік,

Щоб щасливим був ваш вік.

Учень 2. Щоб вам з роси і води

Пішли статки й гаразди.

Щоб вас Бог в опіці мав,

Кожну напасть відвертав.

Учень 3 (сіє). Будьте щасні ви і діти.

Будьте гожі, мов ті квіти!

Сію жито і пшеницю,

Хай зародить вам пашницю.

Учень 4. З Новим роком йду до хати,

Що вам маю побажати?

Зичу урожаю в полі,

Статку в хаті і в стодолі,

Учень 5. Не журби, але забави,

Не упадку, але слави

Зичу щиро в цій годині

Цій українській родині.

Учень 6 (сіє). Сійся, родися, жито-пшениця,

Всяка пашниця.

Хай завжди буде багата

Ваша хата, мов палата.

Учень 7. Не зазнайте злай тривог,

Най вас має в ласці Бог.

Най полюбить в що годину

Всю українську родину!

Учитель 1. А ще, щоб діти наші були усі здорові,

Кашу їсти завжди готові.

Учитель 2. Щоб вам із них була потіха,

Ну — і грошей хоча б з гавміха.

Разом. 3 Новим роком і Різдвом Христовим!

В світі усе починається з мами (сценарій до свята мами)

У категорії- сценарії
Автор Галина

Вчитель. Шановні мами, бабусі та гості! Сьогодні ми вперше зібралися на свято „У світі все починається з мами.” Разом з приходом весни завітало до нас це перше весняне свято 8 Березня – свято наших мам, бабусь, сестричок. Наше свято ми присвячуємо найдорожчим, найріднішим людям.Діти. Мамам, бабусям!

Вчитель. Діти! Сьогодні ваші мами, бабусі чарівні, як весна їх посмішки зігрівають ваші серця, як тепле весняне сонечко землю. Нехай же ця чарівна посмішка завжди сяє на ваших обличчях. А ця лагідна, спокійна, мрійна пісня зігріє ваші серця. Її дарують вам ваші діти, онуки.

Пісня. „Добрий день.”

1.Восьме березня настало
Славне свято всіх жінок
От сьогодні й запросили
Наших мам на цей урок.

2.Спасибі вам, рідні мами,
Що ви тут сьогодні з нами
Для вас наше перше слово:
Разом: Матусі, бабусі! Будьте здорові!

Вчитель.
- Хто вас, діти, щиро любить,
Хто вас ніжно так голубить
Як ви хворі цілі ночі
Не стуляє свої очі.
Разом: Рідна матуся

Вчитель.
- Хто колисочку гойдає
Хто вам пісеньку співає
Хто вам казочку розкаже
Хто вам лялечку покаже.
Разом: Рідна матуся

Дівчинка.
Маму дуже я люблю.
Їй палкий привіт я шлю.
Та не тільки їй одній
А й бабусеньці своїй.

Ти тільки вслухайся: бабуся! Бабусенька! Бабуня-солодуня! Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе й тепле слово! А чому?
Хлопчик. Бо ти її – онучко, дівчатко чи хлоп’ятко.

Дівчинка.
Бо ти її пташенятко,
ластів’ятко, козенятко.
Нехай іноді телятко,
нехай іноді поросятко.

Хлопчик. І коли це бабуся називала мене поросятком?

Дівчинка. Напевно тоді, коли ти був бруднулею?

Хлопчик.
Згадав! Це було тоді, коли я заталяпав чоботята і щоб сховатися від тата, – до бабусі утікав! А вона посварить, покричить поцілує та й мовчить.

І щасливий той живе,
В кого бабця люба є.
Той біди вже не зазнає,
Бо бабусенька скрізь дбає.

Посміхніться милі, бабусі, ця пісенька для вас.

Пісня „Бабця, бабуся”
1.В нас сім’я маленька
Дружна й веселенька
Бо керує нами справжня голова
Хто про всіх нас дбає, всіх оберігає
І для всіх знаходить теплі слова.
Приспів.
2.Варенички з сиром дідові готує
Найгарнішу блузку мамі вишива
Наукову працю таткові друкує
А мені гарненьку пісеньку співа
Приспів.
3.І такі бабусі є у кожнім домі
Тож давайте всіх до купочки зберем
І влаштуєм бабцям найтепліше свято
Бо без нив, повірте, всі ми пропадем.

Приспів.
Бабця-бабуся – ти моя рідненька
Бабця-бабуся дорога моя
Бабця-бабуся ти для всіх нас ненька
Зігріва серденько доброта твоя.

З давніх-давен по між хлоп’ятами та дівчатами точиться суперечка. Ким краще народитися хлопчиком чи дівчинкою?

Зрозуміло, ким би ти не хотів стати, залежить це не від тебе, бо ти вже є тим, ким є – чи то хлопчиком, чи то дівчинкою.

У цю давню суперечку втрутились і сучасні вчені. Ось що вони довели після довгих роздумів та експериментів.

Хлопчик. У хлопців мозок більше і важче, ніж у дівчат!

Дівчинка. За дівчата починають говорити раніше за хлопців.

Хлопчик. Хлопці менше бояться болю, ніж дівчата.

Дівчинка. Зате дівчата легше, ніж хлопці переносять біль.

Хлопчик. У хлопців краще працюють легені і серце.

Дівчинка. Зате у дівчат набагато кращий музичний слух.

Учитель. Отже, любі друзі, як ви пересвідчились, гарно бути як хлопчиком, так і дівчинкою.
Тому не сперечайтеся, а й дружіть і допомагайте один одному. І хлопчики на знак дружби хочуть дівчаткам подарувати компліменти.

1-й хл. Наші дівчатка стрункі, вічка – жаринки
2-й хл. ручки – стеблинки
3-й хл. коси – льоночок
4-й хл. сміх, як дзвіночок.
5-й хл. Юлі, Ксені, будьте здорові, будьте щасливі.
6-й хл. Ганни, Надії, будьте, як сонечко красиві.
7-й хл. Яні, Тетяни, будьте, як соловейко дзвінкими.
8-й хл. Жені, Олени, будьте, як струмочок гомінкими.
9-й хл. Віко, Наталко, Людо, Катю, Віто, будьте, як бджілки-трудівниці,
Мамі вірні помічниці
Всі
хлопчики І ростіть такі-такі
І високі, і стрункі.

1-й хл. Дорогі Матусі!
Даруємо Вам ці rвіточки.
2-й хл. Першу – предобру
3-й хл. Другу – вродливу
4-й хл. Третю – щасливу

Кожне дитяче свято не обходиться без ігор, то ж давайте пограємось.

1-ша гра називається „Що любить ваша дитина.”
Мати і дитина стають спиною один до одного і на мої запитання тільки кивають головою.

- Чи любить ваша дитина вставати рано?
- Чи застеляє постіль?
- Чи любить їсти манну кашу?
- Чи любить читати книжки?
- Чи миє посуд?
- Чи ходить в магазин?
- Чи ділиться своїми секретами?
- Чи любить танцювати?
- Чи робить зарядку?
- Чи любить чистити зуби?
- Чи хоче йти до школи?
- Чи любить математику?
- Чи любить їсти гороховий суп?
- Чи прибирає в своїй кімнаті?
- Чи любить співати?
- Чи ходить в бібліотеку?

2-га гра „Впізнай маму” або „Впізнай свою дитину” по голосу.
- Чи добре ви знаєте один одного?

Дівчинка. Милі наші матусі!
Ми вам шану складаєм
І признатись мусим
Що без вас нас немає.

Хлопчик. Тож сьогодні я хочу
Вам спасибі сказати
За недоспані ночі
На тривоги багаті.

За натру же руки,
Що не знають утоми.
За хвилини розлуки,
Як не ладиться в домі.

Ми вас любимо щиро
Любим вас і бажаєм
Всім здоров’я і миру
І цілуєм вам руки.

Дівчинка. Бажаєм вам 100 років жити
Без горя, сліз і без журби.
Хай з вами буде щастя і здоров’я
На многії літа і на завжди.

СЦЕНАРІЙ “НА КРИЛАХ ЛЮБОВІ” (День Святого Валентина)

У категорії- сценарії
Автор Галина

Святково оформлений зал. Для кожної пари – стільці поставлені півколом.
Звучить музика.

Ведучий: Ось уже 17 століть поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року – День святого Валентина. Цей день називають днем закоханих.
Ведуча: Цього дня навіть повітря сповнене коханням. Амури поспішають поєднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітися половинкам, які загубилися серед юрби.
Ведучий: А з чого, власне, усе розпочалося? Мудрець повідав істину людині:
“Кохання й миле серце – річ одна,
Як душі мудрі з розумом єдині,
Отак і їх ніщо не роз”єдна”.
Ведуча: Любов”ю “хворіли” в усі епохи. Тому про неї так багато написано. Але повторень немає, бо неповторні самі люди, і кожна особа велична.
Ведучий: Сьогодні на нашому вечорі ми сподіваємося обрати найніжнішу, найтендітнішу, найпривабливішу, найінтелектуальнішу, найчарівнішу, найтаємнішу дівчину, яка стане Валентиною цього вечора.
Ведуча: Ми не сумніваємося також у тому, що зуміємо всі разом обрати найвродливішого, наймужнішого, най-най-найпринаднішого Валентина.
Ведучий: Ми вдячні всім, хто завітав до нас на вечір.Бо саме ви, дорогі друзі, своїми аплодисментами допоможете визначити, хто ж стане титуловим переможцем.
Ведуча: Кожна з пар отримає нині почесний титул. Розподілити їх доручено шановному журі:
…………
Ведучий: Отже, вітаємо наші пари
Пара № 1_______________ _______________
Пара № 2 _______________ _______________
Пара № 3 ________________ ______________
Пара № 4 ________________ ______________
Пара № 5 _________________ ______________
Пара № 6 _________________ ______________
Ведуча: Отже, наші романтичні пари готові до першого конкурсу “Любов з першого погляду”.
Хлопцям і дівчатам роздаються листочки паперу і ручки. Команда хлопців і команда дівчат розміщуються одна проти одної. Ведучі зачитують запитання:
- Які улюблені квіти вашої дівчини?
- Яка марка машини до вподоби вашому кавалеру?
- Який колір подобається вашій дівчині?
- Яким видом спорту займається ваш хлопець?
- Яка музична група подобається вашій дівчині?
- Яку страву найбільше любить смакувати ваш хлопець?
Кожній парі за співпалу відповідь нараховується 1 бал.
Ведучий: Поки журі оцінює результати конкурсу, ми маємо можливість поспілкуватися. Всі вже знають, чому 14 лютого вважають Днем закоханих. Але хто знає що-небудь про “найдавнішу валентинку”.
Наприкінці ХІІІ ст. набуло популярності надсилати романтичні послання коханій людині. Найдавніша валентинка зберігається у Британському музеї в Лондоні. Ця листівка підписана герцогом Орлеанським Чарльзом 1415 року. Водночас, він був ув”язнений і таємно відправив послання-кохання своїй дружині.
А зараз надаємо слово нашому журі.
Ведуча: Кохання – це чудове окрилююче почуття. Усяке сильне переживання відображається у слові. І це не дивно, адже саме кохання надає людині силу. Тому, мабуть, недарма в співучій Італії кавалери виконують для своїх дам серенаду.
Отже, наступний конкурс “Освідчення в коханні”. Завдання його таке: кожному хлопцеві з пари конкурсантів потрібно при всіх освідчитися своїй дівчині в коханні чи оспівати її красу.
Пара № 1_______________
Пара № 2 _______________
Пара № 3 ________________
Пара № 4 ________________
Пара № 5 ________________
Пара № 6 _______________
Ведучий: Поки журі працює, я пропоную згадати слова кохання. (Гра з глядачами)
Ведуча: Кохання…Ніхто не в змозі пояснити, що ж це таке. Це велика загадка життя.
Люди кохали один одного завжди.
Наступний конкурс “Ти без мене – не ти, я без тебе – не я!” (Суть цього конкурсу полягає в тому, що ви повинні об”єднати імена в пари, відомі своєю любов”ю всьому світові.
(Грає не дуже повільна пісня)
1) Адам -Єва
2) Цезарь-Клеопатра
3) Ромео-Джульєтта
4) Леді Діана-Принц Чарльз
5) Наполеон-Жозефіна
6) Герда-Кай
7) Рет Батлер-Скарлетт О`Хара
8)Ассоль-Грей
9) Гамлет-Офелія
10) Тетяна-Онєгін
11) Наталка-Петро
12) Курнікова-Е.Еглесіас
Ведучий: Журі підводять підсумки ІІІ конкурсу, а ми звернемось до статистики для дорослих: з”їдаючи плитку шоколаду вагою 113 грамів, отримуємо 616 калорій, котрі можна відпрацювати, танцюючи вальс впродовж 2 годин 28 хвилин або цілуватись протягом 6 годин 11 хвилин.
Ведуча: А зараз підсумки журі за ІІІ конкурс. Кожна закохана пара хоча б раз у своєму житті виконувала найромантичніший танок. І зараз ми подивимось залюбки, як наші закохані пари будуть виконувати його.
Отже,
Пара № 1 (бажаємо Вам успіху)
Пара № 2 (підтримаємо цих закоханих)
Пара № 3
Пара № 4
Пара № 5
Ведучий: Поки журі оцінює конкурс, ми маємо можливість поспілкуватися з нашими парами.
(Розповідь про коханого – кохану).
Ведуча: Поки журі оцінює конкурс ми пограємо. (Портрет “Коханої людини” на надувних шариках) (Грає швидка пісня)
Ведучий: Слово надається журі для оголошення результатів за 2 попередні конкурси.
Ведуча: Зійди до мене зіркою із неба,
Ві сні явися, в мареві прийди.
Тільки не клич і не зови, не треба.
Не треба слів, ти руку простягни.
Ведучий: Наші романтичні пари подолали майже всі перешкоди. Залишилось останнє і гадаємо, що після всіх конкурсів хлопці достатньо пізнали свою другу половину. Зараз у цьому пересвідчимося.
Останній конкурс “Дотик”
(В залі залишаються самі дівчата. Хлопці із зав”язаними очима впізнають свою половину тільки по дотику руки). (Грає дуже повільна пісня).
Ведуча: Отже, починаємо: хлопець з пари …..
Ведучий: Поки журі підраховує бали за останній конкурс та підводить підсумки вечора відпочинку, ми своїми бурхливими оплесками підтримуємо пару…….
Ведуча: Журі підрахувало бали. Настав хвилюючий момент. Запрошуємо всі пари на сцену.
(Коли виходять пари, ставиться вальс).
Журі оголошує підсумки:
Звання “Найелегантніша пара” №………..
“Найвеселіша пара” №…………..
“Найартистичніша пара” №……..
“Валентина і Валентин” пара під №……………
Ведучий: Швидко плине час. Сторіччя за сторіччям, разом і з ним змінюємося і ми.
Ведуча: А що ж кохання? Можливо, воно вже не існує – подумає іноді хтось І хочеться тоді крикнути: “Ні, ні й ще раз ні! Любов жива і ніколи не зникне, доки існує життя. Адже кохання і є життя”
Ведучий: І цей день, День святого Валентина – це свято здійснення найпотаємніших мрій.
Ведуча: Ідіть не зустріч коханню, і хто знає, можливо, сьогодні стріла Амура із солодкою отрутою раптово наздожене вас і ваше серце ніколи не буде самотнім!
Ведучий: Любов – не кара, але й не гра.
Вона не квітка, що зів”яне швидко.
Любов – це дар. І Бог сам вибира,
Хто заслужив оце пізнати диво.
Ведуча: Дякуємо всім за увагу.
Ведуча і ведучий (разом) : Кохайте і будьте коханими!
(Грає музика).

 

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ! (вертеп)

У категорії- сценарії
Автор Галина

Дійові особи:
два козаки, перекинчик, циганка, чорт, ангел.
Козак 1.
З новим роком, господарі! В цей святковий новий час
Сам Ісус зійшов на землю, Щоб спасти від гріхів нас.
Вбігає Перекинчик, тримаючи в руках кілька шапок.
Перекинчик.
Спав я міцно,
спав я довго,
А прокинувся – дивлюсь
Феєрверки і ракети,
зірки падають з небес.
Що за диво? Що за свято?
Що за чудо із чудес?
Козак 2.
Вітають народження Христа.
У Вифлеємі, в яслах на сіні,
Народилося Боже дитя.
Перекинчик.
Слава Богу. То зміни влади нема?
Козак 1.
А кого ти мрієш вітати і поклін кому віддати?
Перекинчик.
Та я не знаю… Хто вже є.
Ти скажи мені, козаче,
Яку шапку одягати?
Маю польську і австрійську,
Більшовицьку і російську.
Козак 2.
Тільки української нема,
Ну й продажна ти душа.
Перекинчик.
Та я що… Я що… Я хочу миру.
Козак 1.
Нині вітаєш Ісуса,
А завтра, можливо, і сатану.
Перекинчик.
Релігія і суспільство – то є різні речі.
Козак 1.
Ісус візьме всі наші гріхи на свої плечі,
Він не зрадить, не піддасться втечі,
Не рятуватиме тіло, тільки наші душі,
За нас помре у віці квітучім.
Перекинчик. А що мені робити?
Козак 2.
Вклонися Ісусові сьогодні низенько,
Благай, щоб простив твою душу підленьку.
Ти зраджував матір і батьківський рід,
Порушував заповіді, а це великий гріх.
Перекинчик. А хіба таке прощається?

Козак 1.
Неможливого для Бога нема,
Він радіє, коли очищається душа.
Заходить циганка.
Циганка.
Позолоти ручку, козаче,
Правду-матінку скажу,
Ні словечка не збрешу.
Козак 2.
О, ще одна брехлива душа.
Від вас ніде спокою нема.
Циганка.
Чому нападаєш на циганів, козаче?
Дивись, як твоя Україна плаче,
Як мандрують по Греції, Італії,
Канаді ваші Меланки,
Досягли вже Африки і Шрі-Ланки.
У наймах, у рабстві, гнуть спини свої…
Покинувши рідних і рідні краї.
Козак 1.
Мені соромно, циганко,
І жаль ятрить душу,
Що у наймах мої сестри так
Терпіти мусять.
Циганка.
У найми із власної волі…
Трохи інфляції – і вже плачі, болі.
Краще б взяли землю
Й працювали в полі.
Козак 2.
А ти чому жебраєш і не працюєш у полі?
Циганка.
У кожного народу своя доля.
Споконвіків мандрівниками були цигани,
Чому хлібороби-українці нині ними стали?
Козак 1. Довела матеріальна скрута.
Циганка.
Ой!.. Скажи краще, що матеріальні пута.
Не вистачає на шубу, на дачу, на машину,
Мед ложкою їм зразу подавай.
Його нема…
І ось: «Прощай, коханий край!»
Козак 1.
Не суди, циганко, – така Божа воля,
Що закинула вкраїнок в світи гірка доля.
Там працюють тяжко, важко, навчаються жити,
Свою неньку-Україну ще більше любити.
Як повернуться додому та візьмуть драпаку,
Заходяться замітати свою рідну хату.
Виметуть циганів, хапуг, брехню, підлість, зраду, -
Наші жінки-трудівниці всьому дадуть раду.

Циганка.
Та ну тебе, Перекинчику,
Позолоти ручку, я поворожу.
Всю правдоньку-голубоньку тобі розкажу.
Перекинчик дає гроші, і циганка ворожить.
Стріли Амур вже натягнув на лук,
Крутиться, вертиться, як у пастці павук.
Боязні, страху є повні мішки,
А чорт наставляє ріжки.
Перекинчик. Де? Де?
Козак 1. Он ззаду вже йде.
Циганка. Козаче, не бери його на глум.
Перекинчик. Проте чути шум.
Вбігає чорт.
Чорт.
Ой, холодно надворі, дуже змерз я в пазурі,
Десь би їх мені зігріти, десь когось би ухопити.
О! Тут стільки грішного люду, Перекинчиків, циганів і всякого бруду.
Гей, циганко! Може, мені поворожиш про Амурів план?
Чи заповню я ще нині свій великий чан? Що, оглухла?
Вся дрижиш… Чом, брехухо, ти мовчиш?
Заходить Ангел.
Ангел.
Геть з моїх очей, Антипку!
Бог з небес шле людям світло!
Чорт.
Тут циганка ворожила
І мене розвеселила.

Ангел.
Веселитись йди на морози,
А не в хаті на порозі!
Геть звідси!
Чорт.
Тихо, тихо, вже зникаю,
Я на них десь почекаю.
Вибігає.
Ангел.
Що за ворожіння в цей святковий час?
Козак.
Наш Перекинчик танцює викрутас.
Ангел.
Не за земне нині річ піде,
Бог з небес вам сина шле.
Хто хоче врятуватися, зі мною рушайте,
Моліться, кайтеся, зірку вітайте.
Вона приведе вас до Вифлеєму,
Щоб привітати Божу Дитину.
Заходить пастушок.
Пастушок.
Що за диво нині в місті?
Дивина! Дивина!
Зірка ясла осяває,
Де ягнята спочивають.
Ангел.
Дивини немає.
Зірка добре сяє.
Ні в багача, ні в готелі не знайшлося місця
Для втомленої Марії, що ішла із міста.
Божу Матір не впустили в покої багаті,
Народила вона Сина в яслах, між бидляти.
Козак 2.
Не змінилась людська вдача.
Багатому – шана, бідному – невдача,
Правді – кулю, а сироті – дулю.
Хоч пройшли тисячоліття,
В душах все те ж лихоліття.
Козак 1.
Люди добрі, прощавайте!
Лихом нас не поминайте!
Правду ми несем в оселі,
Будьте мудрі і веселі.
Циганка.
Хай ведуться гроші в хаті,
Будьте щирі і багаті,
Щоби ручку золотили
І циганок не гнівили.
Козак 2.
Я віншую вас добром і долею багатою,
Щоб пишалися усі вами і вашою хатою.
Циганка.
За таке віншування треба золотити,
Щоби мали, господарю, ви що молотити -
Жита, пшениці, ячмені.
Щоб велися в вас корови, кури, гуси, коні.
Ангел.
У новому тисячолітті – духовності міхи,
Правдивості вчинків, заслуженої втіхи.
Козак 1. Христос рождається!
Виходять, колядуючи.

 

НОВИЙ РІК

У категорії- сценарії
Автор Галина

Дійові особи:
1. Ведучі – 2 чол.
2. Дід Мороз.
3. Снігуронька.
4. Новий рік.
5. Календар.
6. Котигорошко.
7. Мудра дівчина.
8. Іван-Побиван.
10. Добра казка.
11. Баба Яга(Солоха) та чорт.
12. Мальвіна і Буратіно,
13. Принц і Попелюшка,
14. Червона Шапочка
15. Грудень, січень, лютий
16. два козаки, перекинчик, циганка, чорт, ангел
Святково прикрашена зала, у центрі – ялинка. У коридорі – виставка дитячого малюнка на зимову тематику, найрізноманітніших саморобок. Звучить легка музика. На сцені – ведучі.

Ведуча.
Прийшла зима з ялинками, З веселими сніжинками,
Забавами і святами, Із лижами й санчатами!
Ведучий.
Ми любим дні морозяні, І ковзанки пружні,
Грайливе небо зоряне, Веселий рік Новий!
(Танцювальний колектив виконує «Танок сніжинок», у фіналі танцю з’являється Снігуронька.)
Снігуронька.
Щоб потиснуть дружні руки,
Вас зі святом привітати,
Я до вас крізь завірюхи
Йшла, дівчатка і хлоп’ятка.
Рік не бачились. Потому -
Зміни в школі і природі.
Хай щастить тобі у всьому,
Гамірливий мій народе!
Я, принесла вам новорічні телеграми.
(Зачитує текст телеграм від батьків, учителів, дирекції школи, шефів. Тут доречні також гумористичні побажання класам і окремим учням від Діда Мороза.)
І ще одна. Що ж написано у телеграмі? “Дорогі діти! Я лечу до вас на свято у казковім вертольоті! Веселіться, розважайтесь, подаруночків чекайте!” Хто це надіслав нам таку телеграму? Так, Дід Мороз.
Ведучий.
Дякуємо, Снігуронько! Усі дуже раді, що прийшла до нас на свято.
Снігуронька.
Дід Мороз чарівну скриньку
Вам зі мною прислав,
Що у ній заховано -
Мені він не сказав.
Там сюрприз, що саме -
Не вгадать боюсь.
Полюбляє витівки
Добрий наш Дідусь.
(Показує невеличку скриньку.)
Ведуча.
Снігуронько, подивимось, що там?!
Снігуронька.
О, та тут вироби «Фабрики Діда Мороза» – сувеніри для переможців наших конкурсів та ігор.
Ведучий.
Снігуронько, а чи знаєш ти, що у нашій школі дуже люблять конкурси, ігри та забави?! Зараз ти переконаєшся у тому.
Прошу вийти до мене дві команди по 10 осіб. Пояснюю умови гри «Повзунець»: за командою, всі учасники гри, навприсядки, взявши свого попередника за талію, проходять відстань від лінії старту до стільця, який знаходиться попереду лінії на відстані 6-8 метрів, обходять кожна команда свій стілець і повертаються на вихідне положення. Перемагає та команда, яка швидко і гарно прийшла до фіналу. Один, два, три!
(Проводиться гра. Снігуронька вручає гостинці переможцям.)
Ведуча.
Запрошуємо всіх до танцю! (Музика, танцюють.)
Ведуча.
Казку в гості кличуть люди -
Так ведеться зпоконвік.
Рік, який почнеться з чуда,
Буде щедрим цілий рік.
Всі. Казко, казочко, прийди, діток наших, звесели!
(Заходить Добра Казка).
Добра Казка.
В чудеса не вірять діти,
Бо відомо всім давно,
Що чудес ніде не стріти,
Крім казок і крім кіно.
Але раптом так буває,
Що в найкращий день зими
Чудо в гості завітає,
І повірим в нього ми!
(Під веселу музику вбігають казкові герої).
Принц. Добрий день, дівчата!
Попелюшка. Добрий день, хлоп’ята!
Разом. Сьогодні у нас Новорічне свято.
Ведуча.
Що за диво Новорічне
Сталося із нами?
В нас сьогодні, любі діти,
Зустріч із казками.
Попелюшка.
З казки ми потрапили до вас
У казковий новорічний час.
Кличу, любі друзі і подружки,
Вас на диво-бал до Попелюшки.
(“Вальс”).
Мальвіна.
Я – дівчинка Мальвіна, подруга Буратіно. Він – хлопчик надзвичайний,
Хоч трішки неслухняний, але сміливий, добрий І надто вже хоробрий.
Буратіно.
Ой, годі вже, Мальвіно,
Повчаєш ти постійно,
Та в новорічне свято
Потрібно жартувати.
(Жарти. Пісня Червоної Шапочки)
Червона Шапочка.
Я прийшла до вас на свято
З Новим роком привітати.
Разом хочу я із вами
Веселитись і співати.
Ведуча. День за днем,
За тижнем тижні -
Непомітно лине час.
Різні зміни дивовижні
Відбуваються круг нас.
Глянь довкола оком пильним
І побачиш зміни ці:
Ось повільно, неухильно
Йдуть поважно місяці.
(Виходять зимові місяці).
Грудень. Змерзлим груддям
Скрізь і всюди
Вкрились поле і шляхи.
Це вже грудень – кажуть люди
І вдягають кожухи.
Нам мороз не докучає,
Не страшний нам сніговій!
Грудень рік Старий кінчає,
Наступає рік Новий.
Січень. Подивись, з початку року
На землі лежать сніги.
Скрізь, куди сягає око,
Кучугури навкруги.
Зустрічають перше січня
Дуже радо малюки.
Скрізь ялинки новорічні
Вже прикрасили гілки.
Лютий. Другий місяць зветься лютий,
А лютує він тому,
Що на світі довго бути
Не доводиться йому.
Хоче лютий, щоб на світі
Танцювала вік зима,
Та поволі сонце гріти
Починає крадькома.
Ведуча.
Прийшла до нас Зима,
Усе причепурила,
Пухнастим снігом вкрила.
Біла казка довкола – ця казка жива,
Під ногами іскряться сніжинки,
А зима висіває сніжок з рукава
Й сріблом тим обсипає ялинки.
(Пісня “Сніжна пісенька”).
Добра Казка.
Ось уже багато років мої казкові герої подорожують по світу, приносячи вам радість і щастя. Ви, напевно, знаєте багато казок. Скажіть мені, у якій казці коваль викував булаву, якою був переможений страшний змій і звільнені шестеро братів та їхня сестра Оленка?
(Діти: «Котигорошко!».)
Котигорошко (заходить до залу).
Землякам я посилаю Щирий свій привіт,
Жити вам усім бажаю Сотні довгих літ.
Чув я, бачив, що у залі Лицарів багато,
А чи вмієте ви, друзі, Танок танцювати?
То виходьте, не соромтесь, У коло ставайте!
Гей, музики, веселіше українську грайте!
Добра Казка.
Назвіть ім’я бідного хлопця з однойменної казки, який переміг страшного змія, що унадився в одну слободу людей їсти. (Діти: «Іван-Побиван».)
Іван-Побиван.
Добрий день вам, мої юні друзі! А чи є тут, серед вас, сміливі, хоробрі та спритні, справжні козаки?! Ну-мо, бажаючі позмагатися, до мене! Мені потрібно дві команди по 6 чоловік. Проведемо змагання на кращого бігуна. Команди вишикуйтесь на лінії старту в колону по одному. За сигналом гравці № 1 біжать до місця, де стоїть стілець, оббігають його, повертаються до команди, вручають гравцеві № 2 гілочку ялинки. Біжать гравці № 2 і т.д. Але, хвилиночку уваги! Бігти потрібно задом наперед, як раки! (Змагаються.)
Добра Казка.
А зараз я познайомлю вас із дівчиною, яка зуміла відгадати загадку, яку пан загадав її батькові.
(Входить дівчина: одна нога в драному черевику, друга – боса, під рукою – заєць.)
Мудра дівчина.
Ви не забули мою загадку? То що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? (Діти: «Земля-мати, думка, сон».)
Добра Казка.
Із якої казки ця героїня? (Діти: «З казки “Мудра дівчина”».) А яке у неї ім’я, хто скаже? (Діти: «Маруся».)
Мудра Дівчина.
Я пропоную вам відгадати три мої загадки.
загадує:
1. Змахнув птах крилом і вкрив світ білим килимом. (Зима.)
2. Четверо біжать, поспішають, наче один одного обганяють, а разом ідуть – разом повертають. (Лижі і палиці.)
3. На початку, наприкінці його – холод, а тепло – посередині. (Календар.)
Дякую за відгадки. А зараз запрошую усіх до танцю.
(Танцюють 4-5 танців.)
Ведучий.
Дорога Снігуронько! Усі ми дуже чекаємо зустрічі з Дідом Морозом. Коли він прибуде, ми не знаємо. Допоможи нам його якнайшвидше знайти і запросити на ялинку.
Снігуронька.
Для цього потрібен спеціальний телефон.
Ведучий.
Я зараз принесу! (Приносить.)
Снігуронька.
Алло, алло! «Міжпланетна»? Дайте, будь ласка, «Космічну»! Номер? Дві ялинки, три бурульки, п’ять сніжинок. Що, не чутно? Давайте всі разом скажемо: «Діде Морозе, приїзди на ялинку!»
(Присутні повторюють. У залі несподівано з’являється Баба Яга.)
Ведуча. Та це ж не Дід Мороз.
Солоха (з мішком). Ну і гарно ж я з братиком своїм повеселилася! Теж мені, казковий Дід. Чекайте, прилечу на вертольоті. Ну-ну побачимо, як ти, голубчику, прилетиш у таку погоду. На небі ні місяця, ні зірочки. Ось вони у мене. А на вулиці мете, світа Божого не видно. Так мій рогатенький постарався.
(Позіхає, лягає під ялинку). Поки він прийде, я трошки перепочину.

Ведуча. Ой, діти, хто це до нас завітав? Я не пригадую, щоб таку гостю запрошувала. Хто ви, добродійко, будете? Як сюди потрапили?
Солоха. Ти що, люба, не знаєш, хто я?
Ведуча. Ні, не пригадую.
Солоха. Перша красуня-відьма у нашому регіоні. Переможиця конкурсу “Капосниця-98″.
Ведуча. Тільки всяких капосниць нам на святі не вистачало!
Солоха. Я – не всяка! Я – найкраща!
Приходжу завжди без усяких запрошень. Ось скоро з’явиться мій асистент кирпатенький-рогатенький. Ото вже посвяткуємо!
А чого це тут стільки народу зібралося? Може, гуманітарну допомогу роздають?
Ведуча. У нас новорічний бал.
Чорт (вбігає зі СВИСТОМ).
Довкола ніч.
Судома зводить тіло,
І їсти нічого, і горло заболіло.
А голод, ну такий, що ледь копита тягну.
Солоха. Де ти тиняєшся? Де тебе чорти носили?
Чорт. Та мішок з зірками десь загубив, ходжу, шукаю.
Солоха. Та ж мішок у мене.
Ой, мій рогатенький, та ти закоцюб чисто. Ходи я тебе зігрію.
Чорт. О, позвольте, нєсравнєнная Солоха, запросити вас на “Гопак”.
Солоха. Який гопак! Хто його тепер танцює? Це ж не модно. Надо шото соврємєнноє.
Чорт. Так позвольте ж вашу ручку. А музику нам таку, щоб аж кості бряжчали!
Солоха. Ну, кирпатенький, солоденький, ти й затанцював!
(Солоха і Чорт танцюють).
Ведуча.
Що ж тепер буде?
Як Дід Мороз нас знайде?
Давай мішок, стара!
Солоха.
Який некультурний, а ще військовий. Яка я тобі стара?
Я – жіночка вполнє іще молодая, не дивлячись на прєклонний вік.
На, Чорте, потримай мішок. Ти у мене он який сильний! І ніхто у нас його не забере.
Ведуча. Ні, ти помиляєшся. Є у нас богатир Котигорошко, і він готовий з тобою позмагатися.
(Виходить Котигорошко з булавою і бореться з Чортом. Чорт непомітно розв’язує шнур і випускає зірочки. Танець Зірочок. Пісня “Ви дідусю наш Морозе”. Під пісню до зали заходить Дід Мороз).
Ведуча.
Добрий день, шановний госте,
Зачекались вас малята.
Дід Мороз.
Та не винен в цьому я: ріками й морями плавав,
З неба зникли всі зірки на великих пароплавах,
І з дороги збився я. Всі країни обійшов
Заблукав я у пітьмі, І до вас оце прийшов
Вертоліт свій посадив по дорозі ненароком
І на коні пересів. Привітати з Новим роком!
Я – казковий сивий дід, Новий рік – чудове свято,
Мене знає цілий світ. Побажань завжди багато.
Я з дарунками мандрую щиро зичу усім вам,
Щастя й долю всім віщую! Щоб росли ви і міцніли,
Я бував по всіх усюдах: щоб за все, що ви робили,
Їздив верхи на верблюдах, було радісно батькам.

Новий рік.
Я – рік Новий, щасливий, іду по білім світі
В омріяне майбутнє крокують поруч діти.
У новім цім році здоров’я всім бажаю,
Вчитись на відмінно всіх вас закликаю!
Снігуронька.
Щоб свято веселіше іскрилося й співалося,
Щоб стало ще світліше в святковій нашій залі,
Ми весело і дзвінко гукнемо, друзі, з вами:
«Засяй, красо-ялинко, веселими вогнями!»
Дід Мороз.
Зі святом привітати радий всіх школярів в містах і селах,
І всіх гостей я на танок запрошую веселий.
(Музика, танці.)
Ведуча.
Дідусю Морозе! Кажуть, що біля входу нашої зали хтось вимагає зустрічі з тобою.
Дід Мороз.
Хто б це міг бути? Кличте його сюди! (Марш. До залу входить Календар.)
Календар.
Я – Календар! Лічу я дні і тижні, Веду я лік рокам і місяцям. Всі лічать час – старі і молоді, І я потрібен навіть малюкам. У календар занесено всі дати подій важливих нашої країни. Всі змалечку звикають святкувати в вогнях яскравих визначнії днини. Запрошую двох бажаючих взяти участь у новорічному атракціоні «Наші свята».
(Дві переносні дошки, розкреслені на 16 клітин. У клітинах – назви свят. Поруч крейда. Завдання: поставити у клітинах числа, які відповідають цим святам.)
Снігуронька.
Дідусю, а ти не забув підготувати школярам новорічний сюрприз?
Ти ж їм обіцяв ще минулого року.
Дід Мороз.
Ти що, внучко, забула, що обіцяного три роки чекають?
Снігуронька.
Ось так і завжди.
Дід Мороз.
Не сумуй, Снігуронько! Я пожартував. А сюрприз – підготував. Ось він! 

(КОНЦЕРТ)

Дід Мороз.
Давайте всі хором подякуємо та подаруємо їм наші дружні оплески!
Снігуронька.
Дідусю, а ще ти обіцяв принести із собою нові ігри.
Дід Мороз.
Я їх приніс і віддав ведучим. Де ви, мої помічники?
Ведучі.
Ось ми!
Ведуча.
Дідусю, а може ти в ігри пограєш з нашими дітьми?
Дід Мороз.
Звичайно, із задоволенням.
Та спочатку розпитаю їх, як вони день цей провели.
Дитина.
Все розкажем по порядку:
Вранці робимо зарядку…
Дід Мороз. Як?
Діти. А ось так! (Присідають).
Дід Мороз. А потім?
Дитина.
Ми гуляти всі ходили,
Бабу снігову ліпили…
Дід Мороз. Як?
Діти. Ось так! (Показують).
Дід Мороз. Ну, а потім?
Дитина.
Потім ми обідать сіли
З апетитом все поїли…
Дід Мороз. Як?
Діти. А ось так! (Показують).
Дід Мороз. Ну, а потім?
Дитина.
А тепер прийшли на свято,
Щоб з тобою в ігри грати.
Ведуча.
Запрошую вас взяти участь у грі «Повітряні кулі».
(Викликаються 2 учасники, їм дається по одній повітряній кулі, одній паличці. Завдання: хто пройде певну відстань, підбиваючи кулю паличкою.)
Ведучий.
Я проведу гру «Кольори». Я називатиму по черзі кольори, підходитиму до будь-кого у залі, який мені повинен за 1 хвилину назвати п’ять предметів того кольору. Повторювати уже названі предмети не дозволяється. Той, хто не зможе назвати 5 предметів, повинен буде виконати завдання, яке йому дасть Дід Мороз. Все зрозуміло? Тоді почнемо!
Зелений колір! (Називають предмети або виконують завдання, наприклад: привітати усіх з Новим роком, розповісти вірш, закукурікати, пострибати на одній нозі та інше).
Жовтий колір! (Називають.)
Блакитний колір! (Називають.)
Червоний колір! (Називають.)
Снігуронька.
Як весело, як радісно, яка зібралась тут хороша дітвора!
Як хороше, що ми на святі з вами І поруч з нами – пісня й гра!
Дід Мороз.
Я пропоную всім разом заспівати пісню «Ой в лісі, лісі темному». За моєю командою, коли я плесну у долоні, ви всі дружно і голосно починаєте співати, коли я плесну у долоні другий раз всі співають, але мовчки, кожен про себе. Коли я плесну втретє – ви співаєте голосно і так до кінця пісні. Будьте уважні, слідкуйте за мною. Приготувалися, почали!
(Співають.)
Дозвольте мені подякувати вам усім за гарне виконання пісні. А зараз щиро прошу всіх до танцю!
(Музика. Танці.)
Снігуронька.
Ну, ось і все. Уже пора прощання. З морозним вітром приліта до нас, ми скажем всім:
Всі.
До скорого побачення!
Дід Мороз.
Щасливо, друзі, вам!
Усі.
У добрий час!