Веде нас в бій борців упавших слава… (Орієнтовний конспект-сценарій першого уроку до 70-річчя УПА для учнів 9-11х класів)

У категоріїМетодична робота
Автор Галина

Мета: поглибити знання учнів про історію виникнеиия і боротьби УПА; розвивати вміння шукати інформацію, виокремлювати головне, критично осмислювати, виступати з повідомленнями, робити висновки; сприяти формуванню в учнів національної самосвідомості, патріотизму, шанобливого ставлення до учасників національно-визвольних змагань, активної громадянської позиції.

Форми, прийоми і методи: бесіда з елементами дискусії, випереджувальні завдання – повідомлення учнів, рольова гра, робота в групах, «мікрофон», «незакінчене реченя», ПРЕС

Епіграф

Простіть за те, що півстоліття

Не знали, хто ви, звідкіля,

Як умирали й боронили

Вкраїну – матір і життя.

Обладнання: карта України, виставка літератури про національно-визвольні змагання 40-50х рр., портрети С.Бандери, Р.Шухевича, фільм О,Янчука «Нескорений», відеокліп пісні О.Смика «Сніги, сніги…», проектор, екран.

План уроку

1. Вступне слова вчителя, окреслення проблемних питань

2. Виступи учнів з попередньо підготовленими повідомленнями

3. Інсценізація

5. Рольова гра «Згадують свідки…»

6. Запрошення до слова ветеранів визвольних змагань

7. Перегляд фрагменту фільму «Нескорений»

8. Обговорення проблемних питань, підсумки уроку, відеокліп

Хід уроку

І Організаційний та мотиваційний етап

1. Створення емоційної атмосфери уроку.

Слухання запису повстанської пісні «Ой у лісі, на полянці…»

2. Актуалізація досвіду учнів

Бесіда:

- Чи подобається вам пісня? Про які події йдеться? Що вас вразило у ній?

- Що Ви знаєте про УПА? Звідки ви дізналися про ці події?

- Які сучасні фільми, книги присвячені боротьбі повстанців?

- Можливо, хтось із ваших родичів брав участь в УПА, визвольних змаганнях 40-50років? Як вони це згадують?

3. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Щоб будувати майбутнє, треба знати своє минуле. До недавнього часу перед нами була закрита справжня велична, героїчна, прекрасна і трагічна історія нашого народу. Сьогодні маємо можливість пізнати одну з її сторінок – боротьбу Української Повстанської Армії.

Цю армію називають армією безіменних, бо, ведучи боротьбу з двома жорстокими тоталітарними режимами – фашистським і більшовицьким, в умовах підпілля, кожен повстанець, від головного командира і до рядового вояка, мали псевдо, для ворогів і для своїх. Тільки після смерті повстанця дозволялося розкрити його справжнє ім`я і прізвище, за умови, що це не призведе до репресій його рідні і не пошкодить повстанській справі.

Невблаганний час стирає прізвища і дати навіть з надмогильних плит. Нашим обов`язком є пізнати і передати нащадкам сторінки тієї епохи, що називається історією УПА

4. Формулювання очікуваних результатів.

- Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку, який присвячено 70-річчю створення УПА? Підказкою може слугувати епіграф нашого уроку. (Відповіді учнів – за допомогою методу «мікрофон»).

Отже, наші з вами очікувння від уроку в основному збігаються.

Ми хочемо дізнатися:

- Де і чому виникла ця армія? За які ідеали і в яких умовах боролася?

- Чому так довго правда про УПА перекручувалася? Кому це було вигідно?

- Яким є ставлення сьогодні у нашому суспільстві до учасників УПА?

ІІІ. Осмислення нового навчального матеріалу.

Учитель На ці запитання спробуємо дати відповідь.

1. Виступи учнів з повідомленнями про причини створення УПА.

Учень. У результаті секретних домовленостей Ріббентропа-Молотова між більшовиками і фашистами Червона армія, за словами Кремля, “визволила” Західну Україну 17 вересня 1939року, і після цього почалися масові арешти та вивезення до Сибіру всіх, на думку Москви, політично неблагонадійних та їхніх сімей. 22 червня 1941 року почалася війна, уряд СРСР розв`язав руки працівникам органів репресій, і протягом кількох днів безперестанно у тюрмах чули мотори автомашин, щоб заглушити крики і плачі катованих в`язнів.

Кров замучених текла по тюремних коридорах. Кати змагалися у винахідливості тортур. Вина в`язнів була хіба в тому, що народились українцями, виховувалися в любові до свого народу і були безкомпромісними у цих почуттях.

Я, мамо, під муками ката

Своєї душі не зламав,

Як стали судити прокляті,

Пощади життя не благав…

Ця пісня облетіла тюрми Лонського, Бригідок, Замарстинова, Золочева, Дрогобича, Чорткова, Тернополя, Бережан, Луцька, Станіслава, Умані. З 1939 по 1941рр. населення західних областей України зменшилося на 700 000 осіб.

Учень. 30 червня 1941 року С. Бандера таємно прибув до Львова, де без згоди Берліна були проголошені Акт Української Державності. У плани німців не входило створення держави для українців. Гестапо жорстоко розправлялося з українськими патріотами.

15 членів ОУН – організації, що боролася за незалежність України, окупанти розстріляли, Лідерів самостійницького руху С. Бандеру, Я. Стецька, 300 членів ОУН фашисти вивезли до концтабору Заксенгаузен, де замучили двох рідних братів С. Бандери. У Києві розстріляли поетесу Олену Телігу, в Горохові повісили десятки членів ОУН, у Львові – замучили нашого земляка із Сільця крайового провідника ОУН Івана Климіва-Легенду…

Учень. Здавалося б, що такий жорстокий терор німецьких окупантів морально зломить український народ, зокрема його авангард – самостійницький рух. Та навпаки, він міцнішає. Ідея бандерівців створити українську армію була небажаною для німців, тому вони намагалися перетворити новостворені українські легіони у залежну від них поліцію, а члени цих легіонів на Волині переходять у підпілля. Командує ними сотник Роман Шухевич. Вони стали основою першого збройного підрозділу Української Повстанської Армії. Цілі їхньої боротьби засвідчив гімн цієї армії. (Звучить запис, учні слухають гімн стоячи).

Зродились ми великої години

З пожеж війни і з полум`я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось йдемо в бою життєвому,

Тверді й міцні, незламні, як граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець, той здобуває світ.

Веде нас в бій борців упавших слава

Для нас закон найвищий і наказ:

Соборна Українськая Держава,

Вільна й міцна, від Сяну по Кавказ.

Учитель. За кордоном українці офіційно святкували день становлення українських військових сил 14 жовтня, адже 14 жовтня 1942 року утворилась УПА. Символічно, що ця дата припадає на Покрови Святої Богоматері, яка в усі часи була нашою заступницею і покровителькою. У момент створення УПА німецькі війська стояли під Сталінградом, отже, УПА планувала спрямувати свою зброю перш за все проти німців. Великим був наплив молоді у ліси.

2. Інсценізація ( Мати проводжає сина до лав УПА)

Ти йдеш, мій сину? Що ж… Іди здоров!

Тебе спиняти я не маю права.

Даремний жаль, як кличе слушна справа,

Як з України ворог точить кров…

Твій батько вік свій скоротав в ярмі.

І вмер, не чувши заклику до зброї.

Сьогодні дивом взялися герої,

І рвуться пута в віковій тюрмі.

З могил війнув лицарський гордий дух -

Воскресли сотні… Лопотять прапори,

І пісня віри в`ється понад гори,

Горить завзяттям давній слабодух.

Ідеш вже сину? Що ж… іди… здоров!

Я радуюсь, хоч серденько зранене,

Та тям собі, що ти один у мене…

Хоч врешті… Що ж! Пречиста – твій Покров…

3. Виступи учнів з повідомленнями про боротьбу УПА

Учень. Про масштаби організації збройної боротьби УПА свідчить її територільне структурування: УПА-Північ (Волинь, Рівненщина, Житомирщина), УПА-Захід (Дрогобччина, Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина, Закарпаття, Чернівці), УПА-Південь (Вінниччина, Хмельниччина)., УПА-Схід (окремі повстанські загони на Київщині, Чернігівщині). Обізнаність вояків УПА з лісовими масивами, вмілі прийоми ведення партизанської війни, тісний контакт з населенням часто забезпечували перемогу над ворогом. Лави УПА досягали в окремі періоди 100 тисяч вояків-добровольців. Після реорганізації восени 1943 року УПА стала армією високої дисципліни. Вживання алкоголю було заборонене. Рідкісним явищем було куріння. Серйозні аморальні вчинки, мародерство каралися смертю. Зброю ця армія здобувала у сутичках з ворогом. (Демонстрація та коментар світлин вояків УПА)

Відділи УПА нападали на гестапо в райцентрах, звільняли політичних в`язнів, вели бої з німцями в районах комунікаційних шляхів, які мали військове стратегічне значення. Бойові дії УПА на прифронтових територіях Волині і Галичини завдавали німцям матеріальної, а ще більше моральної шкоди, бо вони вважали Західну Україну мостом на схід.

(Звучить повстанська пісня « Вже вечір вечоріє…»)

Учень. У результаті літньої кампанії 1944 року Червона армія просунула фронт на Захід, і основні сили УПА опинилися в тилу, на території, де знову запроваджувався сталінсько-беріївський режим. Це була конфронтація непримиренних, але нерівних сил. Про повстання не могло бути й мови, бо це спричинило б загибель населення Західної України. Щоб уникнути ударів, велика частина повстанців перейшла в Карпати. Активна тактика в боротьбі з німцями змінилася оборонною і зводилася до захисту від переслідувань військ НКВД – особливої каральної структури головорізів.

Фашисти хотіли стимулювати боротьбу УПА проти більшовиків: друкували похвальні статті у пресі, пропонували повстанцям зброю. Але Роман Шухевич цю пропозицію відхилив, заявивши, що УПА і далі знаходиться у стані війни з фашистською Німеччиною.

Велика частина сил УПА перейшлиа через Угорщину, Чехословаччину на Захід, повстанці зазнали великих втрат. Декотрі дісталися до Канади, США, Великобританії. Тільки невеликі відділи УПА залишилися в підпіллі, в Карпатах і глибоких лісах Волині. Не покинув Україну головнокомандуюч УПА генерал Роман Шухевич, його псевдо – Тарас Чупринка. Він загинув під Львовом у селищі Білогорща, до кінця розділив долю свого народу, котрий нищили, котрим заселяли сибірську тайгу, заповнювали тюрми і концтабори.

Учень. Ніч провесни, березень знов наступає,

Не спить Білогорща. В лісі сторожа

І бункер зі штабом УПА не дрімає.

Тут мозок і серце, й каральна рука!

Вмить ліс пробудився не сяйвом світанку -

Вогнем автоматів, розривом гранат…

І смерть починає свою брати бранку,

Валом емведистів у наступі кат.

Не ніч горобина жбурляє громами, -

Міць помсти і пекла розбещений шал…

- Хай небо від кривди здригнеться над нами!

У бій рукопашний веде генерал.

Як сонце котилось над лісом поволі

В пухкий перелив серпанкової мли,-

Дзвіночки підсніжні дивуються кволі;

- Чом маки червоні в снігу розцвіли? -

О ні! Звершити пам`ятник – замало!

Мале, безкриле слово «генерал».

Чупринка – той, котрим зарокотало,

Натхненник визволу, наш Ганнібал!

Учитель У 1946 році для знищення УПА більшовики стягнули у Західну Україну понад півмільйонну армію військ НКВД, танкові з`єднання і почали велику блокаду, в ході якої було застосовано всі можливі засоби терору і провокацій навіть щодо мирного населення.

4. Рольова гра « Згадують свідки…»

Учень. Я, Степан Паньків з села Підгорище свідчу про смерть своїх братів. Кінець липня 1946 року, темна і тиха ніч. У селянській хаті спить вдова – моя мати Марія Паньків та мій 15-річний брат Ярослав, якому й не сниться, що цієї ночі він буде розстріляний. У двері постукали і в хату ввійшли енкаведисти, які видавали себе за бандерівців. На запитання, де мій старший брат, мати розповіла, що за відмову служити в Червоній Армії Григорія впіймали більшовики, поламали руки, ноги, зв`язали колючим дротом, а потім відрубали руки й голову. Так розповідала мати, аж поки не прокинувся Ярослав, впізнав енкаведистів і став штовхати маму, шепочучи: “Мамо, мовчіть!”. Вхопили кати Ярослава, а він голосить: “Мамо, я пропав!”, бо носив Григорієві їжу, якою той ділився з повстанцями. Ярослав знав місце схову. В лісі енкаведисти розпікали його залізними прутами, обрізали йому вуха, викололи очі, відрубали руку. Хлопчина стікав кров`ю, намагався в шоку тікати, але кати його розстріляли. А через півроку схопили мене в машину і завезли до Львова на вул. Дзержинського в НКВД на допит. Я підписав протокол, що братів моїх Григорія та Ярослава вбили бандерівці, і мене відпустили, сказавши, що коли ще раз сюди потраплю, то живим не вийду. Я зрозумів, що треба мовчати і мовчав 44 роки.

Учень. Я, Василь Кубів із села Деренівка на Тернопільщині пригадую:

Мої односельчани були учасниками національно-визвольних змагань 1941-1951 років. Перший бій дали повстанці ранком 24 червня. Енкаведисти захопили тоді повстанця, диригента сільського хору Степана Серафина. 6 днів і ночей катували його чекісти в районній тюрмі. і коли мертвого привезли односельчани додому, то побачили сліди знущання, тіло було проколено раз по раз штиками. На його могилі побратими по зброї, більша частина хористів дали присягу. І вони дотримали її. Прикладом може бути ранок 10 листопада 1946 року. Коли було розкрито бункер районного провідника Івана Мороза: він вийшов до озброєних кулеметами солдатів і виголосив патріотичну промову. Увійшовши в бункер разом з чотирма іншими повстанцями, підірвали себе.

Учні. Сповий, рідна мамо, в яркі рушники

Портрети коханого й брата…

Нові з автомата мережу квітки

На грудях загарбника-ката.

Звірів лютий ворог, шалів, сатанів,

Міста спопелявши вогнями,

Три армії в нетрі карпатських лісів

В облаву пославши за нами.

Ми бились, хоч знали: нема вороття,

Але не благали пощади,

Останнім набоєм прощались з життям,

Несплямлені ганьбою зради.

Не плач, моя мамо, даремно не жди,

Не мрій про маленькі внучата…

Кохання пал чистий, мов крапля води,

Згасила остання граната.

Учениця. Я, Ганна Бардин-Іваницька з села Дмитровичі Мостиського району Львівської області. свідчу:

Моя сестра Стефця Бардин була зв`язковою УПА. В 1947 році сестру арештовано з 10 класу Судово-Вишнянської середньої школи. Привезли її більшовицькі кати до рідної оселі і на току в стодолі так били, що була вся синя. Потім кинули на фіру у повезли у тюрму до Судової Вишні, звідки вона втекла з КПЗ (чи може хлопці з УПА допомогли) і пішла у підпілля. Де вона? Чи загинула, чи десь у світі ще живе, не знаємо. Матуся наша дорога – все як чайка плакала і її шукала і чекала. Не дочекалася, не дошукалася…

Учні. Ми, діти, у першій половині червня 1945 року біля підніжжя гори Маківки пасли корів і бачили, як з лісу вийшли озброєні люди в мазепинках і з тризубами. Вони зупинили фіру, на якій Марія Савчин везла молоко, що його здавали селяни до Тухлі. З грубою лайкою вилили молоко, щоб не везла москалям, і підійшли до 18-річного Олексія Савчина. Назвались повстанцями і веліли Олексієві йти до жінок і принести їжу. Олексій зайшов до Палагни Левак, в якої знаходилась Ольга Кремінська, що чекала дитини, а чоловік її воював в УПА. Вони разом з Миколою Савчиним понесли обід до підніжжя Маківки, а там вийшли з лісу знайомі вже «повстанці», схопили їх і затягнули в кущі, де в засідці сиділо багато енкаведистів. Ольга, Микола і Палагна кинулись тікати. Ольгу вбили, Миколу і Палагну погнали в Славськ, невдовзі з ними розправились. Олю вночі забрали односельці, обмили, одягли, принесли до церкви і поховали разом з ненародженою дитиною.

Учениця. Я, Анна Плечій, жителька села Головецько Сколівського р-ну, свідчу: 6 січня 1951 року загинув мій брат Іван Плечій разом з побратимом Лук`яном Марочканичем. 100 автоматників оточили будинок, де знаходились повстанці. Хлопці відбивали атаки, тоді енкаведисти підпалили будинок і стодоли. В останні хвилини свого життя хлопці заспівали “Ще не вмерла Україна…”, гукнули востаннє “Слава Україні!”. Лук`ян підірвався гранатою, а Іван застрелився. Вмерли, але не здалися. Мати і сестра бачили, як гинув і горів Іван, але порятувати не могли. Сестра впала на землю, почорніла від горя, додому вже не змогла дійти, а через місяць померла. Вороги заарештували маму, цілий рік тримали в катівнях, а 52-го року вивезли до Сибіру. А мене запроторили до тюрми, а тоді відправили в совєцький концтабір на Далекій Півночі. Осліпла з голоду, оглухла з холоду. Уся моя родина була знищена, одна я вижила, дочекалася побачити омріяну волю. Хай знає вся Україна, як жили, боролись і вмирали мої краяни.

5. Доповнення вчителя про терор щодо мирного населення.

Методи одержання інформації у енкаведистів були відпрацьовані до тонкощів, місяцями і роками вели слідство, застосовуючи незбагненні засоби, заставляючи людину підписувати на себе те, чого зовсім не було. Крім того, всім добре відомо про спеціально вишколені підготовлені провокаційні групи, закинені на Західну Україну, що полювали на недосвідчених патріотично вихованих запальних юнаків і дівчат.

Згідно з останньою інформацією, у Києві від 1944 р. до 1950 р. була “Сербія”. Так звали якусь слідчу тюрму чи окреме відділення тієї тюрми. В “Сербію” потрапляли люди, про яких думали, що вони багато знають цінних секретних матеріалів і до нічого не зізнаються. Там застосовували особливі методи. Як-от, китайські тортури. Людину прив`язували так, що вона зовсім не рухалася, а на її голову краплями падала вода. Спочатку людина болю не відчуває, а через деякий час та крапля б`є як молотом. Людина божеволіє і підписує, що захочуть.

Спецкамера. В цій камері був великий металевий бак, наповнений водою з льодом. Сюди приводили двох чоловіків. Одного роздягали і кидали в цю холодну воду, а другого змушували дивитися. Продержавши людину кілька годин в холодній воді, починають під баком палити вогонь і нагрівають до кипіння.

До дівчат застосували інший метод. У камері була яма, в якій спеціально тримали багато голодних щурів. Приводили двох дівчат і одну з них роздягали і зв`язану опускали в цю яму. Голодні щурі хмарою кидалися на дівчину і шматували її тіло. За кілька хвилин залишалася купка кісточок. Її супутниця, побачивши таку сцену, непритомніла, і важко сказати, чим закінчувалося слідство.

Боротьба за незалежну Україну, пережиті муки і страждання повстанців, мирного населення, яке їх підтримувало, описано в романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський», Романа Іваничука «Вогненні стовпи», Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», інших творах, які представлено на нашій виставці.

Учень. Од болю сонце аж руде,

Довкола світ – як зал набитий,-

Злочинці, встаньте, суд іде,

Щоб вас за злочини судити!

За ваші руки, що в крові

По лікті трусяться від люті,

Той суд вершитимуть живі,

І мертві, путами закуті.

І ті, що вирвалися з пут,

І ті, що встали з домовини,

Ідуть, воскреснувши на суд,

Щоб вам засвідчити провини.

За люд голодний у сльозах,

За вирване коріння роду,

За вбивство сонця в небесах

Та віри й пам`яті народу.

Вони вам свідчитимуть, де

Й коли вели їх на розп`яття!

Злочинці, встаньте: суд іде!

Аби вам винести прокляття!

Учитель. Більшовицька червона імперія, що збиралася загарбати весь світ, виявилася неспроможною примусити до капітуляції хоча б один відділ УПА, яка героїчно боролася з загарбниками на 2 фронти: проти фашистів та каральних загонів НКВД ( і майже ніколи не вступала в бої з частинами Червоної армії). І видається фантастичним, що така нечисленна (щодо своїх противників) військова асоціація змогла встояти сам на сам з поневолювачами біля 10 років (1942-1952, а окремі групи трималися до 60-х років) у той час. як німецький вермахт, що мав під собою майже всю розвинену Європу, протримався у війні неповних 4 роки!

Радянська пропаганда очорнювала діяльність служби безпеки УПА, закидаючи їй терористичні акти, проте, якщо вони були, то перевжно до тих, хто знущався над мирним населенням, насаджував сталінські порядки. Як бачимо зі свідчень, часто енкаведисти, щоб підірвати довір’я і підтримку людей (бо жодної іншої підтримки повстанці не мали) видавали себе за повстанців і жорстоко знущалися над місцевим населенням, компроментуючи цим УПА.

6. Робота в групах, обговорення проблемних питань, фрагменту фільму.

Перед тим, як переглянемо фрагмент фільму, подумаймо над питаннями:

- У чому сила вояків УПА? Чому упродовж 10 років їх не могли подолати 2 озброєні тоталітарні системи?

- Які причини поразки армії УПА? У чому її слабкість?

- Чому за 20років незалежності України вояки УПА не прирівняні у правах до ветеранів ІІ світової війни? Чи справедливо це?

- Як ви ставитеся до скасування звань Герой України С.Бандері, Р. Шухевичу?

- Що ви думаєте про конфронтацію у суспільстві щодо питань мови, віри, УПА? Кому це вигідно? (відповіді учнів, метод ПРЕС)

7. До нас завітали вояки братства УПА. Запрошуємо до слова ….

ІІІ. Підсумки уроку

- Що нового ви сьогодні дізналися?

- Що найбільше вразило, запам’яталося?

- Яке питання ви хочете поставити воякам УПА?

- Які думки у вас з’явилися після почутого і побаченого?

- Продовжіть речення «Мої очікуванн від уроку…»

Підсумкове слово вчителя. Отже, боротьба УПА була справедливою і визвольною. Це боротьба поневолених проти поневолювачів. Українці боролися на своїй рідній землі проти гітлерівського і сталінського насильства, вони не йшли звгарбувати, вони боронили своє. Це було не бандформування, а незалежна армія, високоорганізована, яка мала свою символіку і програму боротьби. Єдиним союзником і опорою УПА було населення України

Ідеологи СРСР зробили все, аби очорнити і викреслити з пам`яті народу цілий період його історії. Настав час змити цей бруд з імен десятків тисяч людей, котрі боролися за свободу і воліли вмерти стоячи, ніж жити на колінах.

Пропоную вшанувати пам`ять вояків УПА хвилиною мовчання..

Якою має бути наша громадянська позиція, щоб не втратити України незалежної, про яку мріяли вояки УПА, гадаю, нам підкаже пісня нашого сучасника Олександра Смика (на завершення уроку – відеокліп пісні «Сніги, сніги…)

Використана література

Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К.: Дніпро, 1996

Скасків Г. За публікаціями газети «Україна молода» про ОУН-УПА (дві колонки з продовженням). – 1992

Товстий В. Українська Повстанська Армія. – Харків: Промінь. -2007.

Поезії про повстанців О.Бабія, Р.Купчинського, Дана Мура, О.Смика та інших.

Матеріали інтернет-ресурсів: світлини, пісні, фільм «Нескорений», відеокліп.

Надія Пащук, методист Інформаційно-методичного центру освіти м.Червонограда

 

Вони захищали свою Батьківщину (орієнтовний конспект-сценарій першого уроку для учнів 5-8 класів, присвячений 70-річчю створення УПА)

У категоріїМетодична робота
Автор Галина

Мета: розширити та поглибити знання учнів про Українську Повстанську Армію, національно-визвольний рух в Україні; розвивати у дітей прагнення бути свідомим громадянином і патріотом України; виховувати любов до рідного краю, своєї Батьківщини.

Обладнання: Клас, де проходить урок, гарно прибраний, висять портрети найвідоміших діячів УПА (Степана Бандери, Василя Сидора, Романа Шухевича); на дошці записана тема уроку і висловлювання.

1. «Коли за всяку кров, пролиту на землі, впімнеться її рід, то яка пімста буде за кров українського народу, пролиту великими потоками тільки за те, що він шукав волі, кращого життя на своїй рідній землі?»

2. Хто нас не ставив на коліна,

Ким не стогнала лиш земля,

І все ж не вмерла Україна,

І вічно житиме вона.

3. Хай нам згадки серця зігріють,

Розбудять наші почуття,

Бо знаймо: ті, що вмерти вміють,

Ті мають право на життя.

Могилам честь!

Полеглим слава!

Живих до праці кличе справа!

4. «Боєць УПА заступив місце мужнього спартанця в історії людства» Тарас Чупринка (Роман Шухевич)

Учитель: Ось і пролунав перший дзвінок нового навчального року, який запросив вас у черговий раз за шкільні парти. Наш сьогоднішній урок, діти, присвячений тим, хто захищав свою Батьківщину, воїнам УПА, 70-річчя створення якої відзначатимемо цьогоріч 14 жовтня. Саме у цей день 1942 р. Сергієм Качинським (псевдонім – Остап) було сформовано перший відділ УПА, а в грудні у Львові на нараді лідерів ОУН (б) було офіційно проголошено про створення власної військової сили. У світовій історії це було унікальне явище – діюча самостійна армія без незалежної держави (учитель зачитує перше і четверте висловлювання з дошки).

Більшість повстанців складали молоді люди віком до 30 років, здебільшого бідні. З самого початку молодих воїнів привчали до дисципліни та відповідальності за свої дії. Порушників ж суворо карали. З початку назва УПА належала збройному формуванню «Поліська Січ» під проводом Тараса Бульби-Боровця, що діяла на Поліссі та Волині з початку війни. Що ж це було за об’єднання? (Розповідь заздалегідь підготовленого учня)

Учитель: У 1942 році УПА розпочинає двофронтову національно-визвольну війну проти нацистів та комуністичного терору московської влади: нападали на німецькі залоги і звільняли полонених, відбивали українських «остарбайтерів» – людей, яких везли на примусові роботи до Німеччини; часто врятовані хлопці приєднувались до УПА. Так із пролитої крові, зусиль і страждань виростала бойова слава воїнів УПА, що лунала теренами України і вселяла у людей віру в краще життя. Як правило, усі воїни УПА мали свої псевдоніми, розкривати які можна було лише після смерті. Так і гинули вони часто невідомими. Девідом для українських повстанців були слова: «Ліс – наш батько, а нічка – наша мати».

Учень і учениця читають вірш Романа Завадовича «Квіти на могилах».

1. Надійшли Зелені свята,

Квіти поле вкрили.

Підуть хлопці і дівчата

На рідні могили.

В тих могилах сплять герої,

Що в чистому полі

Життя дали в лютім бою

За славу і волю.

До них ціла Україна серцем припадає.

Сестра брата, мати сина

Сьогодні згадає.

2. Підуть хлопці і дівчата,

Підуть усі діти

Ті могили привітати,

Хрести замаїти.

Бо за рідний край умерти,

За брата , за друга,

То найбільша в цілім світі

Слава і заслуга.

Учитель: Протягом 1943 року УПА контролює усю Волинь і Поділля. Сила впливу була настільки великою, що німецьке керівництво задумує широкомасштабні операції проти українських вояків. У кінці 1943 року УПА нараховувала вже близько 15 тисяч осіб. Хто ж вони, тодішні керівники УПА? (Індивідуальні повідомлення учнів про Степана Бандеру, Василя Сидора, Романа Шухевича).

Учитель: Кожен воїн УПА складав присягу. (Учень, одягнений у форму члена УПА, зачитує її):

«Я, воїн УПА, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу: боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну державу. У цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя й буду битись до останнього подиху й остаточної перемоги над усіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української… Суворо зберігатиму військову й державну таємницю. Буду гідним побратимом у бою та в бойовому житті всім своїм товаришам по зброї. Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції та спаде на мене зневага Українського Народу».

Учитель: Про цих відважних лицарів, яких Тарас Чупринка назвав мужніми спартанцями, написано багато поезій. Їх автори були часто й самі воїнами УПА, як-от Степан Корнецький (декілька учнів читають уривки із віршів поета-повстанця)

1. Ми знали, що лиш справжні лицарі,

Яких народжує рідна земля,

Здобудуть славу в боротьбі

І гідно захистять права!

2. Бандера твердо поставив чоло проти всіх,

Що на нашу землю сунули, мов тьма,

На відсіч ганебним Берліну й Москві,

Щоб вільною була прадідна земля.

3. Завзятим молодцем був Роман Шухевич,

Він хистом відваги всіх друзів сталив.

Свідомого роду – неначе князевич –

Найчільніші кадри ОУН збагатив.

Ряди борців УПА Чупринка очолив,

Крайову платформу Тур установив,

Усім, хто був гнаний, пристанок вволив

І край наш широкий гідно захистив.

4. Криївки, криївки,

Скільки їх було.

Скрізь по Україні,

В лісах, під кущем,

Під житом у полі,

В городі, в хліві,

Під берегом рову,

Під током в стодолі,

На стрісі, в печі,

Навіть на ріці.

(Коли звучать ці вірші, можна переглядати слайди зі світлинами воїнів УПА).

Учитель: Може, не настільки довершеними є ці поетичні рядки з точки зору римування, але не забуваймо, що творились вони під постійним прицілом смерті.

Учень читає вірш тернопільського поета Зеновія Сердюка «Хлопці з бою ішли»:

Хлопці з бою ішли, з переможного бою,

Де стояли, як мур, плече до плеча.

Йшли повільні й сумні, бо несли із собою

Командира свого, що вмирав на очах.

Вся в сльозах ішла поруч молода медсестричка

Прикипіла до серця її ніжна рука,

На її молодому худенькому личку

Був і біль, і тривога, й розлука важка.

Все, що в торбі медичній з собою носила,

Не врятує його, не відверне біди.

Йшла, як знята з хреста. Тільки Бога просила:

- Милий Боже, врятуй! Він такий молодий!

Йшли сумні чотові, у походах бувалі,

Бо пройшли тисячі і стежин, і доріг.

Мовчки йшли. І думки про відплату снували,

І хилилась трава їм в поклоні до ніг.

Учитель: Під час проведення наступальних операцій відділи УПА всіляко намагалися уникнути боїв із Червоною армією (адже там було багато мобілізованих українців), атакуючи переважно війська НКВС.

Після вигнання гітлерівців з України і відновлення радянської влади УПА перейшла до політико-пропагандистських рейдів теренами України. Загалом за роки існування УПА в її лавах побувало до 400 тисяч осіб. Після війни радянська влада ще більш жорстоко розправлялася з воїнами УПА: полонений розстрілювали відразу або ж прилюдно вішали, під час допитів застосовувались нелюдські тортури, закатованих навіть не дозволяли ховати, а для дезінформації населення формувалися спецбатальйони енкаведистів, що з’являлися в одностроях УПА, несучи усім зустрічним страх і смерть.

Проти знищення ОУН-УПА об’єднались Радянський Союз, Польща та Чехословаччина, а проти непокірної України застосовувались усі найбрутальніші методи: облави, терор, шантаж, отруєння продуктів харчування та медикаментів.

Після смерті Романа Шухевича УПА поступово втрачає значення як бойова одиниця. Останнім її командиром аж до 1955 року був полковник Василь Кук-Коваль (псевдонім Юрій Леміш). Окремі частини УПА зберігали боєздатність аж до кінця 50-х років, а останній повстанець Ілько Оберишин погодився вийти з лісу тільки у 1991 році, після проголошення незалежності України.

Читання учнями оповідання Леоніда Полтави «Найменший вояк» (це оповідання коротке, але доступне і зрозуміле для учнів середнього шкільного віку).

Бесіда за змістом.

1. У якому місті відбуваються події, описані у творі?

2. Чому маленького Влодка виховувала колишня вчителька?

3. Ким працювала названа мама?

4. Як Влодко і його мати допомагали повстанцям?

Учитель: Багато пісень складено про вояків УПА. Послухаймо одну із них (на уроці можуть прозвучати такі пісні: «Ви жертвою в бою нерівнім лягли з любові до свого народу…» або «Хлопці з лісу, ви свободи лицарі, ви за волю України склали голови свої»).

Читання учнями вірша Богдана Стельмаха «Мій народе! Кров’ю вінчано…»

1. Мій народе! Кров’ю вінчано

Кривд і правд твоїх сувій.

Серед болю, серед відчаю

Я – нащадок пізній твій.

Мій народе – паралітику!

З велелюдних роздоріж

Затягли тебе в політику

Як вола – з ярма під ніж.

2. Воля кодлом замаскована,

Тільки й гасла – що гучне…

Мова «язиком» запльована…

Хто почує? Хто почне?

Не пророчу я не вказую,

Лиш болю, бо в серці ссе:

Люди, маєте оказію

Перемислити усе.

3. Лиш вслухайтеся уважніше

Не в позичине «ура».

А рішуче і відважніше –

У Франкове «Не пора».

Не пора лизати задниці

Ні Варшаві, ні Москві.

Не пора державі-страдниці

Бути болем в голові.

Підсумкове слово вчителя: Сьогодні ми з вами, діти, перегорнули яскраві та водночас трагічні сторінки історії УПА. Багато із тих, які боролись за єдину і соборну Українську державу, загинули. У кожного з них були особисті мрії, але найважливішою залишалася одна: щоб рідна земля була вільною, щасливою, незалежною. Не судилось! Не судилось побачити синьо-жовтий прапор – як державний, тризуб – як герб, а «Ще не вмерла України…» – як державний гімн. Помирали у тюрмах від ворожих куль, горіли у вогні від нестерпного болю, гинули далеко від рідної землі, як вигнанці, помирали і пізніше від незагоєних ран і гірких спогадів, що ятрили душу. (Зачитую з дошки рядки):

Хай нам згадки серця зігріють,

Розбудять наші почуття,

Бо знаймо: ті, що вмерти вміють,

Ті мають право на життя.

Могилам честь!

Полеглим слава!

Живих до праці кличе справа!

До праці, до відродження, до нових випробувань, які ми повинні витримати, щоб не втратити своєї державності, закликають нас воїни УПА. На їх героїзмі ви повинні виховуватись і не забувати, що Україна – це наша Батьківщина.

Використана література:

1. Герої України в казках та легендах: Для молодшого та середнього шкільного віку.-Львів:Аверс,2006.-360с.

2. Ідзьо В.С. Українська Повстанська Армія – згідно зі свідченнями німецьких та радянських архівів. Монографія.- Львів:СПОЛОМ, 2005.-208с.

3. Сердюк Зеновій. Найгероїчніша і найнародніша: Вибрані вірші.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.-144с.

4. Світ дитини. №6, 2012.

5. Світ дитини. №7-8, 2012.

6. Українська Повстанська Армія.- Харків: Промінь, 2007.-112с.

Ірина Шумило, вчитель української мови та літератури спеціалізованої школи №8 м.Червонограда

 

Подорож в Країну Знань. Перший урок у 2-4 класах

У категоріїМетодична робота
Автор Галина

Подорож в Країну Знань. Перший урок у 2-4 класах

Мета. Дати поняття про те, що знання для людини є найсильнішою зброєю у будь-якому віці.

Розвивати бажання працювати творчо, оволодівати знаннями щоденно і виховувати інтерес до навчання.

Обладнання. Таблиця, дошка об’яв, малюнки дітей.

Ось і знову ми з вами зустрілися. Сьогодні перший день навчання. Ви підросли, змужніли, вже зовсім не схожі на тих першачків, які стояли на лінійці з відкритими великими очима, повними надій і цікавості.

Згадайте свій перший день у школі. Ваші перші враження. Перший дзвінок і перший урок. Ваші віршики на святковій лінійці. Радісні обличчя татусів і мам.

(Розповіді дітей).

Про що ви мріяли? Чому так поспішали до школи? Чим відрізняється ваше шкільне життя від життя у дитячому садочку?

(Розповіді дітей).

Школа — це сходинки у ваше майбутнє життя. Чим вище піднімаєшся, тим складніше. Але ти вже іншими очима бачиш світ. То ти був маленькою дитиною з простими бажаннями, а тут ти вже майже доросла людина зі справжніми серйозними мріями.

Наше життя можна порівняти з великою горою. Людині завжди чогось хочеться. Вона мріє мати і знати більше. Ми, як альпіністи, кожний вирушає своєю дорогою. Одні сягають вершини, інші залишаються у підніжжя гори. Але хто ж досягає цих вершин? Тільки ті люди, які не бояться труднощів, важкої праці, холодних вітрів, знають, як вести себе у складних ситуаціях. А ті люди, які відчули втому, складність і опустили руки, ті нічого не досягнуть у своєму житті. І їхні мрії так і залишаться мріями.

А чи знаєте ви, яке знаряддя бере альпініст з собою у гори? (Відповіді дітей).

Чи легко досягти вершини? (Ні). Але скільки ж радощів, коли стоїш на ній! Здається, ніби весь світ у твоїх ніг. Навіть хмари ходять нарівні з тобою.

А чи можна нашу школу порівняти з цією горою? Як важко іноді вивчити правило, вірш, запам’ятати формулу, розв’язати задачу. Але скільки отримуєш задоволення, коли вдається добитися ба-жаного результату.

Давайте спробуємо піднятись ось по цих сходах і визначимо, що нам з вами дуже потрібно і сьогодні, і завтра, і через багато-багато років.

Відгадаймо зашифровані слова:

1. Друга мати для учня?

(Вчителька)

2. Скринька з шкільними речами, яку носять у руці або за плечима.

(Портфель)

3. Без чого не можна вчитися?

(Без бажання)

4. Про що найбільше думає учень на уроці?

(Коли вже буде перерва)

5. Після 40 хвилин уроку лунає… (дзвінок)

6. Стоїть вулик придорожній, уночі завжди порожній

(Школа)

7. У чому кожний день учень ходить до школи?

(У формі)

8. Дитина, яка навчається у школі?

(Учень)

9. Що мовчить, а розуму вчить?

(Книга)

10. Що допомагає вам висловити свою думку на папері?

(Ручка)

11. Що допомагає людині досягти мети?

(Праця)

12. Що сидить у дитини за вухом і тихо шепоче: «Не хочу, не можу, не буду»

(Лінь)

То ж яке дуже потрібне слово виявилося зашифрованим?

(Знання)

А як ви розумієте слово «знання»? Для чого вони нам потрібні? Чи можна прожити без них? (Відповіді дітей).

Скільки прислів’їв і приказок склав народ про знання, про навчання? Ось деякі з них.

1. Тяжко знання добувати, проте легко носити.

2. Не цурайся запитувати про те, чого не знаєш.

3. За науку цілуй батька й матір в руку.

4. Мудрим ніхто не родився, а навчився.

5. Чого навчився, того за плечима не носити.

6. Знання людині, що крила пташині.

7. Ледачому буть, то й кури загребуть.

8. Хоч і довго вчився, та дурнем залишився. Поясніть, як ви розумієте їх?

Це ше раз говорить про те, що треба не просто відвідувати школу, вчитися абияк.

А обов’язково треба вчитися з великим бажанням, бо ледача людина нічого не досягне в житті, ніхто її не помітить. А людина, яка має освіту, знання, може ними користуватися і досягти успіху.

Жодна справа не обійдеться без умілих рук. Голка лише тоді попливе рівно по тканині, коли буде у руках майстрині. І земля лише подарує багатий врожай, коли за нею доглядатимуть умілі хлібороби.

Творчо працююча людина — це дуже важливі й урочисті слова. Можливо, це — головні слова нашого життя. (Учень читає вірш Н. Забіли «Що робити?»)

В країні нашій стільки справ

І всі такі цікаві,

А я ще досі не добрав,

Яка найкраща справа.

Літак між хмарами водить,

У шахті працювати,

Хліба ростить, сади садить,

Будинки будувати…

Просторі стеляться путі,

Навкруг широкий обрій.

Нам все відкрито у житті,

Аби учитись добре.

І я учитимусь як слід.

Я буду вірним сином

Найкращої на цілий світ

Моєї Батьківщини.

Я знаю багато ваших мрій та бажань. Серед вас — майбутні лікарі, вчителі, економісти, вчені… Давайте спробуємо визначити, що головне для людини будь-якої професії?

(Знання своєї справи) Зараз поруч з вами людина, яка спрямовує ваші дії, яка навчає вас, виховує. Вчитель — чарівник, який на уроках і поза ними показує вам шлях у майбутнє. Вам кожного дня треба закладати у свої голівки ті маленькі дрібнички, ті незначні новинки, які з роками стануть великим багажем. Його не треба носити за плечима. Але в певний час можна «дістати» знання, скористатися ними з певних обставин.

Шкільне життя — це ваша робота, важка щоденна пра¬ця. Звернемося з вами до дошки об’яв.

(Вчитель називає предмети, які доведеться учням вчити в школі в старших класах)

Дошка оголошень

Математика

Рідна мова

Хімія

Фізика

Історія України

Географія

Іноземна мова

Біологія

Українська література

Зарубіжна література

Музика

Фізкультура

Алгебра

Геометрія

Правознавство

Всесвітня історія

Інформатика

Скільки всього цікавого ви дізнаєтесь, коли вивчите всі ці предмети і закінчите навчання у школі.

Кажуть, що математика — цариця наук. А чому люди так вирішили? (Відповіді учнів).

Може, не треба вивчати мову? Та без неї не напишеш листа, не прочитаєш книжки, газети, навіть, не напишеш заяви, аби тебе прийняли на роботу. А історія? Людина, яка не знає історії свого роду, бідна і без долі. А фізика? Це — наше світло у житті, це — телебачення, радіо, різні електроприлади тощо. А хімія?!. Взагалі, немає жодного предмета, який колись би вам не знадобився.

Вивчити все за один день неможливо, навіть за рік, за десять. Людина має вчитися все життя.

А навчити вчитися вам допоможе саме школа, ваші вчителі.

Вам треба лише дуже серйозно віднестися до навчання, щоб у вас з’явилося бажання щоденно отримувати знання, дізнаватись про щось нове, цікаве. Щоб жоден день не пройшов для вас даремно.

Тож, з сьогоднішнього дня наберіться терпіння, бажання і скажіть усі разом, як девіз нашого шкільного життя:

Дай знання нам, школо-мати,

Найсильнішу зброю в руки.

Як же хочеться все знати,

Для людей корисним бути!

 

Перший урок у першому класі “Перший раз у перший клас”

У категоріїМетодична робота
Автор Галина

Перший урок у першому класі “Перший раз у перший клас”

Мета. Дати дітям поняття про те, що в школі здобуваються знання, які необхідні всім людям у житті та що знання — це найсильніша зброя, яка робить людину сильною.Розвивати пізнавальні інтереси. Виховувати повагу до школи і її правил.

Обладнання. Стандартні підписані аркуші паперу, олівці. Велика саморобна книжка, де на кожну дитину є один чистий листок.

Вчитель.

Добрий день, мої любі діти!

Ви прийшли нині в перший клас.

Вчитись будете і радіти,

І рости кожен день і час.

Школа двері для вас відкрила,

І запрошує вчитись вас,

Бо знання — це велика сила!

То ж навчайтеся! В добрий час!

Ось ви і стали учнями, дорогі мої першокласники. Школа радісно вас зустріла і усміхається усіма віконцями до своїх любих дітей.

А хто знає, чого навчає школа?

(Відповіді дітей).

1- а дитина.

Треба добре дітям знати,

В школі вчать дітей читати,

І писати будуть вчити,

На екскурсії водити.

2- а дитина.

Будуть вчити рахувати,

Танцювати і співати.

Нас навчать, як в світі жити,

З усіма дітьми дружити.

3- я дитина.

Вчать у школі працювати,

Труднощі перемагати.

Завжди правду говорити,

В світі лиш добро творити.

Вчитель.

Школа — це не лише те приміщення, до якого ви щой¬но зайшли, — це велика країна Знань, країна дитинства і юності. Ви побачили, що тут навчаються не лише маленькі діти, але й дорослі учні. Всі школярі одержують відповідні знання, які просто необхідні для кожної людини. Маленькі вчаться читати, писати, рахувати, а старші пізнають сек¬рети інших наук, але без уміння читати, писати і рахувати ніх¬то не може обійтися. Тому з цього почина¬ють усі учні. Саме з цього почнете своє навчання і ви. Але спочатку ми всі познайомимося, бо від сьогодні ми — це одна велика і дружна сім’я однокласників-учнів. Ось, діти, вели-ка і гарна класна книжка, у якій записані ваші прізвища та імена. Я буду називати їх, а кого назву, той встане і ще раз назве себе, щоб ми всі побачили його і запам’ятали. (Називає дітей, діти встають, називають своє прізвище та ім ‘я і сідають знову).

У цій книжці для кожного з вас відведений великий чистий листок і на ньому ми будемо записувати наші перемоги. Бо у кожного з вас перемог буде дуже багато. Всі ви швидко навчитеся гарно читати і писати, хтось матиме найкращі успіхи з математики або малювання, хтось чудово буде співати або танцювати, хтось досягне неабияких успіхів у навчанні. І все це ми будемо записувати в нашу книгу. А поки що вона ще чиста і біла. Сьогодні ви в ній вперше намалюєте свою долоньку кожен на своїй сторінці, а потім будемо робити і записи. Спочатку — вчитель, а потім і кожен сам, коли навчимося писати. Час спливатиме швидко і ми зробимо у ній багато записів, тобто ми з вами напишемо свою цікаву книгу про те, як ми здобували знання. (Долоньку кожної дитини обведе вчитель у вільний час). А тепер відгадайте загадку!

Хто мовчить, а всіх навчить!

(Книжка)

Снігові поля, чорні грачі. Хочеш розуміти — бери і вчи!

(Книжка)

Відгадайте, діти, знову,

Хто то він такий,

Хоч і бачить він чудово,

Але все ж сліпий? —

(Неписьменний)

Утрьох їдуть братці на конячці!

(Пальчики, що тримають ручку)

Вчитель. Молодці, діти! Загадки ви любите відгадувати і це дуже приємно. Це означає, що вчитися ви хочете. Хочете, діти, вчитися? (Відповіді дітей).

Правильно, вчитися треба — це життєва необхідність для кожної людини. А чому треба вчитися, для чого потрібні знання? Як ви гадаєте?

(Відповіді дітей).

Правильно, знання людині потрібні, щоб усе розуміти, щоб усе знати, добре жити, щоб бути грамотним, умілим, а значить — всесильним. Кажуть же люди, що «здобудеш освіту — побачиш більше світу». А ще «письменний бачить поночі більше, як неписьменний вдень». Як ви ие розумієте?

(Відповіді дітей).

Письменна, грамотна людина, діти, багато знає і ро¬зуміє, вона може дати відповіді на багато питань, може вийти з будь-яких тяжких обставин і не пропаде у складних умовах, тому що багато чого вміє і розуміє. А неписьменна людина цього зробити не зуміє. От уявіть собі, що ви голодні, а стоять десятки різних баночок, на яких немає малюнків, лише написані слова, а прочитати їх вам нікому. Грамотна людина прочитає і зрозуміє, що можна вживати в їжу, а чого категорично не можна їсти, тому, що це не їстівний продукт, а отрута. А неграмотна почне пробувати все на язик і легко зможе отруїтися. А от, наприклад, ви загубилися у лісі і як з нього вийти ви не знаєте, що робити? Грамотна людина знає, як орієнтуватися на місцевості, цього її в школі навчили, а неграмотна буде блукати, доки не пропаде. І таких прикладів можна навести дуже багато. Отож, ви розумієте, для чого ви прийшли до школи?

(Відповіді дітей).

1- а дитина.

В школу йдемо недарма:

Вчення — світ, невчення — тьма.

Ми прийшли знання здобути,

Хочем грамотними бути.

2- а дитина.

Бо знання нам необхідні,

Дуже-дуже всім потрібні.

Ну, а книжка нас навчить,

Як на світі треба жить.

3- я дитина.

Хто багато книг читає,

Той всього багато знає.

Що навчишся й будеш вміть —

За плечима не носить!

4- а дитина.

Йти до школи не боюсь,

Що не вмію, то навчусь.

В школі вчитель допоможе —

Він усе на світі може!

Вчитель. Правильно, діти, не кажіть «не вмію», а кажіть — «навчусь!». Вам у школі допоможуть вчителі. Вони вас люблять і будуть вчити, щоб ви стали хорошими, розумними, добрими та мудрими людьми. А вам подобається наша школа?

(Відповіді дітей).

У вас на партах лежать аркушики паперу. На них ви на¬малюйте зараз нашу школу і себе.

(Звучить тихенько пісня про школу, діти малюють, а вчитель збирає малюнки і розвішує їх на дошці для огляду та коментує).

Вчитель. Ви вже втомились і саме час нам зробити зарядку.

Всі з-за парти піднялися, Ручки вгору й потяглися. Вправо, вліво нахилились, У віконце подивились. Пострибали, пострибали… І за парти посідали.

Продовжимо нашу розмову про школу і навчання. Давайте поміркуємо, чому школу ми називаємо не просто «школа», а «школа-мати»?

(Відповіді дітей).

Тому, що у нашій рідній Україні школа турбується про всіх дітей, як і мама, вона хоче, щоб усі дітки виросли ро¬зумними, здобули міцні знання, щоб їм у житті було легше. Бо, як кажуть люди: «За одного вченого десять невчених дають». А тепер поміркуйте, діти, чому знання порівнюють зі зброєю?

(Відповіді дітей).

Тому що, хто в житті здобуде міцні знання, той буде всюди перемагати, у нього буде сила, міць, мудрість, розум, він зможе і зброю найкращу зробити і словом переконати кожного, довести свою правоту і тим самим перемогти. Тому і порівнюють знання з найсильнішою зброєю.

Отож, діти, школа — це велика країна, де діти здобувають знання, вчаться перемагати, творити, розкривають свої таланти і здібності. Сьогодні ви також стали її учнями. У школі є свої правила, які треба обов’язково виконувати і ми з ними познайомимося у свій час. А від сьогодні дванадцять років підряд ви будете йти по світлій, радісній і щасливій дорозі до школи.

Найсвітліша дорога в світі —

Це дорога до знань, до школи.

Пам’ятайте це, любі діти,

Не забудьте цього ніколи

 

Мудрий ніхто не вродився, а навчився. Перший урок у 2012-2013 навчальному році

У категоріїМетодична робота
Автор Галина

Мудрий ніхто не вродився, а навчився. Перший урок у 2012-2013 навчальному році

Мета.   Формувати ін­терес до знань, прагнен­ня їх здобувати, розви­вати інтелект і ло­гічне мислення, вихо­вувати любов до рід­ної школи, повагу до вчителів.

Обладнання. Заго­товка   газети, за­вдання    для груп, вирізки про школу, на­вчання, які будуть ви­користані для оформлен­ня газети, підбірка прислів’їв і шкільний словник для кожного учня.

Хід уроку

Учні розбиті на 6 груп (по 4—6 чо­ловік), які сидять разом (парти підсунуті одна до одної так, щоб дітям було зручно спілкува­тися).

I. Вступне слово вчителя.

Вітаю вас, любі діти! Сьогодні в четвертий раз 1 верес­ня пролунав для моїх улюблених учнів мудрий дзвоник і покликав за парту-шхуну у країну добрих знань. Вітаю вас з початком нового навчального року. Бажаю вам міцного здоров’я, наполегливості в подоланні труднощів і щоб цей рік був для вас цікавим, приніс багато нового, невідомого досі й допоміг стати вам мудрішими.

Починаємо наш четвертий клас з уроку (вчитель відкри­ває дошку, на якій записано тему уроку), тема якого перед вами. Прочитайте її, будь-ласка, і подумайте, про що ми будемо сьогодні говорити.

(Діти читають мовчки тему і в групах обговорюють її).

II. Усвідомлення теми уроку.

Діти висловлюють думку групи щодо теми уроку. Учи­тель уважно слухає, корегує відповіді учнів, а потім уза­гальнює їх.

— Так, ми сьогодні поговоримо про рідну школу, вчите­лів, які віддають всю свою душу, майстерність, знання своїм учням, про те, що людина без знань нічого не варта.

Ш. Підбір девізу уроку.

— Діти, перед вами листочки, на яких є 5 прислів’їв про навчання, знання. Прочитайте, подумайте над їх змістом і виберіть найбільш влучне прислів’я, яке може­мо взяти девізом до нашого уроку.

(Учні читають прислів’я, в групах обговорюють їх і виби­рають найточніше до теми нашого уроку).

  • Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
  • Чого навчишся, того за плечима не носить.
  • Розуму не позичиш.
  • Мудрий ніхто не вродився, а навчився.
  • Розум за гроші не купиш.

Потім кожна група висловлює свою думку, обгрунтовуючи її. Вчитель, вислухавши всі групи, корегує (якщо в цьому є потреба) і підводить учнів до думки, що девізом сьо­годнішнього уроку буде прислів’я:

«Мудрий ніхто не вродився, а навчився».

IV. Шкільний словничок.

Всі ми звикли до таких простих і знайомих нам слів: школа, крейда, клас. Але ніколи не задумувались над тим, звідки вони прийш­ли і що означають. Я буду називати слова, кожна група має свій словничок, тож уважно слухай­те і зазирайте в нього. Шкдда, Коли вона з’явилася, стародавні греки назвали  її сходе. Це було місце, де діти проводили свій вільний час. Слово схоле спочатку означало «затримка», потім «заняття у вільний час», потім цим словом називали читання, а ще пізніше — лекцію. До нас, на наші слов’янські землі, школа прийшла більше тисячі років тому. І спочатку вона була дуже схо­жа своїми порядками на оту давньогрецьку.

Пройшло багато часу і грецьке слово схоле по дорозі до нас стало школою.

Коридор. В основі цього слова заховалося латинське дієслово із значенням «бігати».

Виявляється, що ті перші коридори, від яких пішли і наші, були не в звичайних домівках, а в укріпленнях, у замках. Так звалися вузькі галереї навколо укріплення, закриті переходи з однієї башти в іншу, якими й перебіга­ли захисники укріплення під час боїв.

Вестибюль. У школі це перше приміщення, з якого роз­ходяться на всі боки коридори і піднімаються сходи на другий поверх. Це латинське слово означало «вхід», а от називали цим словом римляни щось зовсім інше, ніж ми. У римлян це була відкрита галерея перед входом до бу­динку — дах, підтримуваний кількома колонами. Зна­чить, вестибюль був спочатку «за порогом», надворі, а те­пер він переступив поріг і увійшов в приміщення.

Кдас. Це слово виросло з одного кореня — з латинсь­кого слова класіс — «розряд», «група». Клас — це група учнів, а від них утворилась класна кімната, в якій вчать­ся ці учні.

Парта. Розповідають, що давні учні сиділи на довгих лавах біля столу. Та ось їх розділили, розсадили по два: апарт — «збоку, окремо». Слово це є і в німецькій, і у французькій мовах. Так з’явилася парта в нашій школі.

Крейда. Але вона зовсім не крейда, — на-крета, а ще точніше — глина з острова Кріт. Давним-давно римля’аи вивозили цю білу глину з острова Кріт для своїх будівель, називаючи її при цьому крета, тобто «кретянка», «житель­ка Крети» — острова Кріт, по-нашому.

Пізніше таку ж глину знайшли у себе германці. Назву для цієї глини вони взяли у римлян, трохи переробивши її. Спершу це була кріда, креда, а згодом — крейда. Від германців слово примандрувало до нас.

Дошка. Українське слово дошка й російське доска по­ходять від грецького слова діскос. Це слово у греків озна­чало і «металевий круг, диск» — знаряддя для метання, кидання, і «підставка, піднос для їжі». У германців воно означало спочатку «блюдо», а пізніше — «стіл», тому сло­во «дошка» стало позначати дерев’яний кружок або квад­рат, на якому різали та подавали м’ясо та хліб. Писати — це те саме, що «розписувати, розмальовувати фарбами», «вкривати узорами». Колись значення слова писати було близьке до слова пістрявий — «різнокольо­ровий». Тому й сьогодні слово писати, крім свого нового значення «записувати, занотовувати щось», має і старе значення «малювати, створювати картину».

Учитель, викладач, педагог. Ці слова не зовсім однакові за значенням.

Учитель — від «учити», він навчає, викладає якийсь предмет у школі.

Викладач — від «викладати», він викладає свої знання перед іншими. Ці інші — студенти, бо викладачами зви­чайно називають учителів вищих шкіл — інститутів, університетів, академій.

Педагог — по-грецьки це «дітовід», вихователь. Це лю­дина, яка і навчає, і виховує. Свого вчителя ми можемо назвати педагогом — за його вміння і досвід.

Журнал. Це слово утворене від французького слова жур — «день». Виходить, що журнал — це щоденник, в якому щодня записують наші добрі й не дуже добрі діла — тоб­то ставлять оцінки.

Олівець. Це слово бере початок з давніх часів. Пов’яза­не воно зі словом олово, яке є майже в усіх слов’ян. Та слово олівець пішло від латинського слова альбум.

Історія нашого олівця дуже цікава. Раніше писали на пергаменті (добре обробленій телячій шкурі). Щоб рядки виходили рівними, олов’яними кружечками проводили на пергаменті лінії, а вже потім по них рівненько й аку­ратно писали. Згодом з’явилися олов’яні палички в де­рев’яній оправі — щоб не бруднити руки.

У XVI столітті в Англії було знайдено горне каміння — графіт. Виявилось, що ним добре писати на папері. Ко­ролівським указом було суворо заборонено вивозити графіт за межі Англії. Спеціально відібрані майстри виго­товляли тоненькі стрижні з графіту і вставляли їх в опра­ву з червоного дерева. Ці олівці були дорогі. Ними англійські купці торгували по всій Європі.

Минуло 100 років. Одного разу чеський фабрикант, власник фабрики, яка виготовляла тиглі (форми для роз­ливу металу), випустив з рук один тигель. Падаючи, ти­гель залишив чітку лінію на папері. Значить, тим з чого роблять тиглі, можна було писати. А робили їх з суміші глини і місцевого графіту. Фабрикант почав робити стрижні для олівців, які швидко розійшлися по всій Європі. Так секрет англійських олівців було розкрито. Сьогодні в Європі виробляють 350 різних видів олівців, а кольорів і відтінків у них понад сімдесят.

Диктант. У латинській мові діктаре означало «говорити для записування». А записували перш за все накази, роз­порядження. От і стало слово «діктаре» означати «розпо­ряджатися, наказувати». Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого — шкільний диктант, і страшного диктатора — людину, яка має необ­межену владу.

Учитель. А тепер огляньтесь ще раз навкруги. Усе, що вас оточує, — парти, дошка, крейда, вчитель — давні, добрі друзі, не лише ваші. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожи­ми речами під час навчання. Вони так, як і ви всі сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктанти. Тому все, що оточує вас у школі, заслуговує особливого став­лення — шанобливого і дружнього водночас.

V. Фізкультхвилинка.

VI.  Колективна творча робота над випуском стінної газети.

— Сьогодні у нас свято — 1 вересня — День знань. Ми говоримо про рідну школу і знання, які отримує кожен із вас у школі. То ж давайте зараз з вами випустимо нашу класну стінгазету. (Вчитель показує заготовку газети і роз­дає завдання для груп).

1 група. Напишіть замітку про рідну школу, використо­вуючи такі історичні дати.

1886р. — збудовано навчальний корпус №1,

1956 р. — відкрито школу, збудовано другий корпус

1998 р. — школа  стала гімназією

2 група. Напишіть сенкан про: школу, знання, учите­ля, урок.

Не забудь: сенкан — це неримований вірш із 5 рядків.

1  рядок — назва твору (1 слово іменник).

2 рядок — опис теми (2 слова — прикметники).

3 рядок — дія, пов’язана з предметом (3—4 слова — дієслова).

4  рядок — відбиває ставлення автора до теми (4 слова).

5  рядок — синонім до назви (1 слово).

3   група. — Напишіть твір-мініатюру, в якому висловте свої думки, міркування про те, для чого потрібно вчитись.

4   група. — Напишіть вірш, використовуючи такі рими: школа — мати ~ дбати; знань — бажань, клас — вальс, слова — голова, розгублюся — посміхнуся, крильми — людьми, доріг — поріг, думок — струмок, крок — урок, квіти — діти, дар — буквар. Порядок римованих слів мо­же бути будь-яким.

5  група. Підготуйте до газети кросворд.

К
Р
А
Ї
Н
А
З
Н
А
Н
Ь

Зашифруйте такі слова: навчання, урок, перерва, вчи­тель, клас, гімназія, підручник, книжка, знання, буквар, канікули, коли їх вписати в даний кросворд, необхідно, щоб вийшло у виділеному вертикальному рядку КРАЇНА ЗНАНЬ.

6 група. Пригадайте і запишіть смішинки, які були у нас на уроках в 1, 2, 3 класах.

Після того, як діти почали працювати над завданням, вчитель підходить до кожної групи, спостерігає, при не­обхідності, допомагає. За 20 хвилин підводяться підсумки роботи. Кожна група зачитує виконане завдання і при­клеює його в ту рубрику, яку готував.

VII. Підсумок уроку

Учитель. А тепер давайте роздивимось нашу газету.

— Чи подобається вона вам?

— Чи хочете ви своїм досвідом, знаннями поділитися з учнями інших класів?

Тоді давайте не гаяти часу, а зразу впорядкуємо, до­оформимо і вивісимо її у вестибюлі школи.

 

Матеріали до першого уроку присвяченого 70-річчю УПА

У категоріїМетодична робота
Автор Галина

Історична довідка

Боротьба Української Повстанської Армії за визволення рідної землі з-під ярма чужоземних поневолювачів та здобуття власної української держави являє собою одну з найславетніших сторінок вітчизняної історії. Виникнення УПА стало одним з наслідків проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української держави. Коли керівництво Третього Рейху вдалося до репресій проти українських національних сил, сприйнявши відновлення незалежності України як виклик, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери вступає в нову фазу національно-визвольної боротьби – фазу боротьби проти німців як окупантів.

Офіційною датою створення Української Повстанської Армії прийнято 14 жовтня 1942 року. Її створенню передувала активна антинімецька агітація в масах і поширення підпільної мережі в усіх регіонах України. Уже впродовж літа 1942 року озброєні групи націоналістів проводили незначні операції, атакуючи засоби зв’язку і шляхи сполучення, малі німецькі відділи, склади постачання та господарські підприємства. У жовтні ці групи почали зливатися у великі військові частини. На той час на Волині діяла Українська Повстанча Армія, створена політичним діячем, що представляв інтереси уряду УНР в екзилі, отаманом «Бульбою» (Тарасом Боровцем). У 1943 році реорганізовані військові з’єднання, створені Проводом ОУН-Бандери, перейняли цю назву – Українська Повстанська Армія (УПА). На чолі створеної в листопаді цього року Головної команди УПА і аж до своєї трагічної загибелі у 1950-му стояв Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах панувала військова дисципліна. Перший бій з німцями, що його провели упівські загони, датується 7 лютого 1943 р. Цього дня відбувся наступ першої сотні УПА під командуванням Григорія Перегійняка – «Довбешки-Коробки» на м. Володимирець. Невдовзі діяльність УПА набула таких масштабів, що до кінця весни 1943 р. під німецьким контролем на Волині та Поліссі залишилися тільки великі міста та головні шосейні шляхи і залізничні лінії. Натомість сільська місцевість, особливо вночі де-факто знаходилася поза контролем окупаційної адміністрації.

Волинь належала до Генеральної Воєнної Округи УПА – «Північ». Були створені також УПА – «Захід», яка охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття, та УПА – «Південь». На території Сумського і Чернігівського Полісся планувалося створити УПА – «Схід», однак тут справа не просунулась далі діяльності дрібних рейдуючих груп. Повстанська армія поділялася на загони (полки), курені (батальйони), сотні (роти), чоти (взводи), рої (відділення), проте базовою одиницею в умовах партизанської війни стала сотня. Вояки УПА мали не тільки стрілецьку зброю. Існували кулеметні чоти та гранатометні ланки. На озброєнні окремих куренів були навіть міномети і легкі гармати. Згідно з даними німецьких архівних джерел загальна чисельність української армії сягала 100 – 200 тисяч осіб (очевидно разом із загонами самооборони), радянські партизани називали іншу цифру – 80 – 90 тисяч. Лише більшовицькі органи держбезпеки у 1944 – 1956 роках убили, захопили в полон або арештували 254 тисячі учасників національно-визвольної боротьби, а ще депортували 203 тисячі членів сімей та прихильників УПА. Тож можна сміливо припустити, що з 1942 до 1960 року через структури національного визвольного руху пройшло щонайменше 400 тисяч українців.

Важливо зазначити, що попри зміни у стосунках національного визвольного руху з Німеччиною, що були наслідком змін геополітичної ситуації у Європі, керівництво УПА та ОУН завжди діяло так, щоб максимально використати обставини для відновлення української державності. У 1942 – 1944 роках, коли обставини вимагали боротьби з ІІІ Рейхом, УПА вела цю боротьбу жорстко, масштабно і безкомпромісно, зробивши максимум для партизанської армії, що не мала зовнішньої підтримки. Таким чином, цілком правомірно залічувати бійців УПА та боївкарів ОУН до когорти борців за свободу України та звільнення її як від нацистських, так і від радянських окупантів.

 

Історичні поняття

1. Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920—1950-х роках, який виник внаслідок втрати державності на початку 1920-х років та мав за мету продовження збройної боротьби за відновлення незалежної соборної України на українських етнічних землях. У питаннях майбутнього політичного та соціально-економічного ладу незалежної України існували розбіжності, бо рух об’єднував представників великого спектру партій — від соціалістичних до консервативних. Ідеологія руху еволюціонувала впродовж усіх років його існування.

2. Організація Українських Націоналістів (ОУН) – таємна громадсько-політична націоналістична організація, утворена на Першому конгресі українських націоналістів у Відні 28.1-3.2.1929 об’єднанням Групи Української Націоналістичної Молоді у Празі, Легії Українських Націоналістів в Подєбрадах, Союзу Української Націоналістичної Молоді у Львові і Української Військової Організації (УВО). Керівний орган – Провід Укр. Націоналістів (ПУН), що знаходився: Женева (1929-36), Рим (1936-40), Берлін (1940-45), Люксембург (1945-64), пізніше – Париж. Найвищий органом – Конгрес або Великий Збір. Терени діяльності поділялись на краї, інспекторати, області, округи, надрайони, райони, станиці, на чолі яких стояли проводи або екзекутиви. Найнижча організаційна одиниця – звено, не менше 3 чл. Мета ОУН – відновлення самостійної української держави революційними методами боротьби проти окупантів, передумова – перевиховання української людини, відродження нації. ОУН відстоювала принцип трудової приватної власності на землю, в промисловості і торгівлі, удержавлення лісів, копалин, залізниць і важливих для оборони держави видів промисловості. Першим керівником ОУН був Є.Коновалець. Після його смерті 23.5.1938 від бомби, переданої йому агентом НКВД Валюхом (П.Судоплатов), головою ПУН став А.Мельник. Молодші члени ОУН, що вийшли з тюрем після початку Другої світової війни, 10.2.1940 створили Революційний Провід ОУН на чолі з Бандерою. Другий Великий Збір ОУН в квітні 1941року виключив з ОУН Мельника і його прихильників.. Те саме зробив ПУН щодо бандерівців. Вiдтодi вживаються назви ОУН-б (також ОУН-р – революцiйна, ОУН СД – соборникiв-державникiв) i ОУН-м – частина органiзацiї, що залишилась з Мельником.

3. Велика Вітчизняна війна – термін, яким радянська історіографія та ряд істориків країн колишнього СРСР окреслюють німецько-радянський збройний конфлікт 1941 – 1945 років у рамках Другої світової війни. Сам термін, як встановив історик С.Кульчицький, вперше щодо радянсько-німецького збройного конфлікту було використано в тексті виступу глави уряду СРСР та міністра (народного комісара) зовнішніх зносин В.Молотова по радіо 23 червня 1941 року. В.Молотов сказав: «Свого часу на похід Наполеона в Росію наш народ відповів вітчизняною війною і Наполеон зазнав поразки, прийшов до свого кінця. Те ж саме буде і з Гітлером, що зазнався і оголосив новий похід проти нашої країни. Червона Армія і весь наш народ знову поведуть переможну вітчизняну війну за батьківщину, за честь, за волю». Того ж дня у головній партійній газеті «Правда» було поміщено статтю голови Товариства старих більшовиків Омеляна Ярославського під назвою «Велика Вітчизняна війна». Як бачимо, термін «вітчизняна війна» вказані більшовицькі діячі застосовували, маючи на увазі захист конкретної території – земель багатонаціонального Радянського Союзу, а не тільки українців. СРСР у свідомості авторів поняття «велика вітчизняна війна» асоціювався з Росією у межах колишньої Російської імперії, яку населяє один соціум – піддані імператора – росіяни. У Радянському Союзі – це були громадяни СРСР – радянський народ. Об’єктивно, ті з українців, хто воював у лавах Червоної армії або у підпорядкованих Українському штабові партизанського руху на чолі з генералом Т. Строкачем військових формуваннях на окупованій нацистами та їх союзниками території України, волею-неволею відстоювали Радянський Союз. Але, по-перше, навряд чи всі вони визнавали саме СРСР своєю батьківщиною, а радянський політичний лад – своєю державою, а, по-друге, поруч із ними було чимало таких українців, які свідомо відстоювали у ході німецько-радянського військового конфлікту власне Україну, відновлення незалежності знищеної більшовиками Української держави. До останніх належали, зокрема, й бійці УПА. Народ України, не претендуючи на терени проживання інших народів та не будучи юридично і фактично спадкоємцем російської державності у формі царської та радянської імперій, не може називати воєнні події 1941 – 1945 років на теренах СРСР та держав Центральної і Південної Європи Великою Вітчизняною війною. Цей термін у сучасній Україні може фігурувати суто як історичний. Говорити, отже, можна так: німецько-радянський військовий конфлікт часів Другої світової війни, який в СРСР називали Великою Вітчизняною війною.

4. Рух Опору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупаційного режиму нацистської Німеччини та її союзників. В Україні рух Опору складався з радянських підпілля та партизанського руху, українського самостійницького партизанського руху та польського руху опору.

З початку 1960-х pp. під поняттям рух опору розуміють боротьбу за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних режимів СРСР, країн Східної Європи. Учасником антикомуністичного руху Опору в Україні була Українська Повстанська Армія.

5. Українська Повстанська Армія (УПА) – військова формація, створена з метою оборони населення від терору окупантів і виборення Української Самостійної Соборної Держави. Перші відділи УПА постали восени 1942. Створення УПА офіційно реєструється датою 14.10.1942 (постанова Української Головної Визвольної Ради від 30.5.1947). Бойові дії фактично почала в лютому 1943. Назва походить від ІІ Зимового походу армії УНР під. керівництвом Ю.Тютюнника 1921 р.

 

Історичні джерела

Присяга вояка УПА

( з газети “Повстанець” листопад 1944 р.)

“Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу”.

Наказ СД про страту членів ОУН (Бандери).

Місце постою, 25 листопада 1941 р.

До зовнішніх постів: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця.

Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в рейхскомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані й після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Цей лист має бути знищений командосфюрером негайно після прочитання.

Підпис. СС-оберштурманфюрер.

З Меморандуму ОУН -Бандери до уряду Райху.

15 червня 1941 р.

….Навіть якщо при вході в Україну німецькі війська спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина ввійде без наміру відновлення Української держави й використання відповідних гасел….

….Еволюція німецько-українських відносин залежить не лише від остаточного вирішення української проблеми, а й від методів, що будуть застосовані з самого початку …

Розмова з Гітлером, записана його особистим радником Кеппеном

Головний штаб фюрера, п”ятниця, 19 вересня 1941 р.

Рапорт № 32.

Обід 18.09. Запрошені: рейхсміністр доктор Ламмерс, рейхскомісар Е. Кох.

…. Розмови за столом точилися переважно навколо теми “Вільна Україна”, не висуваючи при цьому якихось нових аргументів. Фюрер і райхскомісар відкинули ідею вільної України. Слов’яни – це родина кроликів. Якщо клас господарів їх не підштовхуватиме, вони ніколи не зможуть піднятися вище рівня кролячої родини.

Акт проголошення відновлення Української держави.

30 червня 1941 р.

Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московського більшовицького поневолення боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Держава …

На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України – Києву …

Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національно-Революційна Армія, що твориться на українській землі, боротиметься далі проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу, справедливий лад у цілому світі …

Льва-город, 30 червня, 1941 р.

Ярослав Стецько. Голова Національних Зборів.

З листівки УПА “За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)”

(серпень 1943 р.)

“Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жили вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв”язку національного і соціального питання в цілому світі.

УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “нової Європи”.

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов”язок інтереси народу.

За знищення більшовицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в Українській державі допускатиметься індивідуальне і колективне користування землею, в залежності від волі селян.

За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна – кооперативно-громадською;за участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.

За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник оримуватиме за неї окрему плату.

За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибуткових підприємствах. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім”ї. При річних підсумках господарського стану підприємств кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивідент, а в національно-державних – премію,

За вільну працю, за вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.

За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підтримування норм та інших способів експлуатації працюючих

За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.

Зі статті “Час не жде” в газеті “Самостійність” (22-29 січня 1944 р.)

“Український самостійницький рух не потребує від німецьких імперіалістів визнання його як протибільшовицької сили. Ми боронилися проти більшовиків ще тоді, коли сьогоднішні “оборонці Європи” засідали зі Сталіним при одномк столі. Сьгодні це наше становище не змінилося. Бо хто бореться за самостійну Україну, той мусить боротися проти Сталіна, так само як і проти Гітлера”.

З наказу військам УПА (27 червня 1943 р.)

“ … Нав”язуючись до військових традицій нашого славного минулого з давніх часів і з часів визвольної боротьби рр. 1918-1922 армій УНР та УГА, називати всіх вояків УПА – козаками. Козак є почесне звання борця за Українську Державу.

По своїй бойовій підготовці і вишколу козаки діляться на три групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини.”

З інструкції УПА “Самооборона” (30 червня 1943 р.)

“ … Маємо ворогів: 1. німців, 2) поляків, що є на услугах німців і більшовиків; 3. більшовицькі банди на північних наших землях.

Німці. З своїми наймитами розміщаються в більших містах – це з більшими силами, а в менших – невеликими і де-не-де на мостах, залізницях – командами: а в селах німаків цілком немає, а лише для якоїсь акції вони наїжджають.

Більшовицькі банди. Грасують по лісах на півночі наших земель, відділами кілька сотень, грабують селян, щоби мати що їсти, з німаками зустрічей уникають, рідко нищать залізницю. В бойовому відношенні слабі. З нами воюють тільки підсткпом та провокаціями.

Поляки. Без німаків і більшовиків представляють незначну силу.

З наказу УПА (21 вересня 1943 р.)

“На всіх теренах, звільнених УПА від імперіалістів, дня 15. 09. 1943р. почати 1943-1944 учбовий рік у школах, де можливо закінчити біжучий ремонт на цей термін і є педагогічні сили.

Дня 1. 09. 1943 р. почати учбовий рік у всіх інших школах звільненого терену та забезпечити педагогічними силами.

Навчання в школі є обов”язковим. Медичний огляд дітей має відбутися до початку навчання.”

З листівки УПА “Росіяни” (червень 1943 р.)

“Дві імперіалістичні війни тяжко вдарили по російському народові. Перша 1914 р. та 1921 р. підкопала ідеологію царської Росії, яка грунтувалася на імперіалістичному пануванні російського народу над іншими народами. І друга 1941 р. завдала смертельного удару комунізму, що його Ленін поклав у підвалини сучасної Росії. Обидві ідеології не витримали проби життя, бо вони були за своєю суттю імперіалістичними, вони були підставою для поневолення інших народів.

…. Боротьба росіян повинна йти під гаслом, спільним для всіх поневолених імперіалізмами народів:” Воля народам – воля людині!”, “За самостійні національні держави Європи та Азії”.

Російський народ тепер поневоленої урядом комунізму не гірше інших народів. Більшовицький імперіалізм уверг його в криваву розправу, в якій гинуть мільйони…”

З німецької пам”ятки про рух Опору на території Радянської України (3 листопада 1944 р.)

УПА (Українська Повстанська Армія) – це військова організація у теперішній час найсильнішого українського політичного руху, що називається ОУН, яка хоче створити Українську незалежну державу, в боротьбі проти окупантів на українській національній території. Головним та історичним ворогом українського народу вважається Радянський Союз або Росія і Польща.

ОУН-УПА переконана в тому, що українське питання стало міжнародною політичною проблемою, яка може бути вирішена позитивно в ході сучасної другої світової війни під час конфлікту з Радянським Союзом, розв”язаним хоча б під керівництвом Німеччини або західних держав.”

Походження і розвиток УПА

“УПА була створена в кінці 1942 р. на Волині після об”єднання різних військових груп, що були до цього належними…

… УПА прийняла основний політичний напрямок дії, який полягав у тому, щоб: а) вести безкомпромісну боротьбу у військовому плані проти Радянського Союзу і Червоної Армії; б) у політичному плані – зберегти національну субстанцію українського народу …

Чисельний склад УПА можна оцінити приблизно: а) в 80 тис. – 100 тис. бойовиків регулярної армії. б) цифри можливої загальної сили повстанської армії встановити неможливо. Українські дані коливаються між 400 тис. та 2 млн. вояків.”

З листа райхсфюрера СС Генріха Гіммлера до губернатора Галичини Отто Вехтера (березень 1943 р.)

“Дорогий камраде Вехтер!. Одержав вашого листа від 4. 03. 1943 р. Фюрер дав принципову згоду на формування-утворення СС добровольчої дивізії “галичина”. Її створення має пройти через такі етапи.

Після весняної сівби усі селяни, котрі повністю і в строк виконали норми здачі продовольства за 1941 р. та за 1942 р. і які повністю засіяли свої поля навесні 1942 та 1943 років, мають отримати право володіння своєю землею. Ледачим селянам, а також тим, хто внаслідок недбалості не виконав зобов”язань, право володіння землею надаватися не буде. Згодом ми розповсюдимо ваш заклик до молоді Галичини з кількома поправками, які я додаю.

Я вважаю це не поліційним батальйоном, а піхотною гренадерською дивізією. Як я з вами це вже погоджував, коні, речові обози або вози, а також зимовий одяг надаватимуть населення і торгівці з Галичини. Це, певна річ, буде оплачуватись за звичайними цінами….

Гайль Гітлер! Ваш Г. Гіммлер.”

З інформативного звіту “Постанова українського громадянства до формування Галицької дивізії.”

“Інтелігенція назагал всюди позитивно. Міська молодь позитивно…. Постава села нерівномірна. В околицях на північ від Львова назагал пасивна або виразно неприхильна”….

З листівки голови Українського Центрального Комітету Володимира Кубійовича до українських громадян (1 серпня 1943 р.)

“Український народ завжди визначався живим почуттям справедливості та правопорядку і тому ніколи не мав і не хоче мати нічого спільного зі звироднілими більшовицькими методами мордерств, знущань, грабунків та нищень. Якщо цього вимагає слушна потреба, український народ вміє постояти в обороні своїх прав, але гідно і по-лицарськи. Це є закон нашої національної честі, освячений кров’ю княжих дружинників, козацьких лицарів і героїв наших недавніх визвольних змагань. В ім’я цього закону осуджуйте всякі анархістичні вчинки, та б такі трапилися серед нас, тоді їхніх спричинників ставте поза ряди української національної спільноти”.